четвер, 4 грудня 2014 р.

Пішов із життя Євген Сверстюк…

Не стало людини, яка слугувала Взірцем: християнина, громадянина, особистості.
Не стало героїчного українця, патріотизм якого йшов від любові; літератора, що повертав слову його божественну суть; мирянина, який був великою опорою Церкви.
Через його серце і розум проходили чи не найважливіші, життєдайні звʼязки українського суспільства. Він зв’язував розірване ворогами життя поколінь на своїх культурологічно-історичних вечорах, у своїх книгах, публікаціях, радіо- й телевиступах.

Він народився на Волині, але тему правди про Голодомор ніхто не вів так органічно, як він, вшановуючи своїх жертовних попередників і пускаючи у світ такі книги, які повертають памʼять, навертають до каяття, до Бога.
Євген Сверстюк був яскравою постаттю в дивовижному суцвітті шістдесятників, і вже тоді його філігранно огранене слово було сповнене великої суспільної місії.
Його життя ще більше стало жертовним свідченням, коли його, невинного, запроторили за ґрати як «особливо небезпечного державного злочинця». Висока громадянська й моральна постава Євгена Сверстюка стала не лише духовним джерелом для вʼязнів пермських концтаборів, а й моральним вироком усій комуністичній системі.
Він виставляв суспільству високу духовну планку життя, розуміючи, що тільки за такої умови країна буде. Робив це єдністю свого слова і свого діла, філософії та життя. Ще в 1989 році Євген Олександрович говорив: «У нас зовсім нема іншої зброї, крім моральної. Якщо не будемо вищі морально – нас і не помітять. Якщо будемо штовхатися ліктями на чужому ярмарку – проти нашого одного знайдеться сто. Якщо будемо слугуватись лукавим і неправдивим словом – у них знайдеться тисяча слів. Ми можемо перемогти тільки тією силою, якої у них нема: силою білої ворони, яка не каркає і не краде…».
Сьогодні ці слова звучать як заповіт – особливо для молоді, яка після Революції Гідності вже доросла, щоб читати його «Блудних синів України». Там, на Майдані, куди зійшлися донедавна заблукані, але тепер справжні сини й дочки України, місію життя Євгена Сверстюка було сповнено.
Вся його життєдайність ішла від віри – тихої, непомітної, але дуже глибокої: «До мене та віра повернулася раптом, і на душі стало так легко…». Звідси зрозумілими стають і його натхненна участь у розбудові Української Автокефальної Православної Церкви на теренах України, і його звитяжна, офірна 25-літня робота з невеличкою групкою однодумців у газеті «Наша віра».
Життя і творчість Євгена Сверстюка — визначне явище в українській історії. В епоху капітуляції багатьох людей науки і культури перед непереборною, як їм здавалося, силою Зла, в час виправдання внутрішнього рабства вже без зовнішніх кайданів – лунав і лунає над Україною його чистий голос як моральний камертон, що знаходить відгук у наших серцях.
Ось чому, виїжджаючи за кордон чи обʼїжджаючи найменші містечка України, Євген Сверстюк був завжди Надзвичайним і Повноважним Послом України майбутнього – тієї омріяної України, якої вже так зачекалися в усьому світі. Назвавши одну зі своїх книг «На святі надій», він розкрив сенс свого життя: через жертву наближати це свято свого народу, жити ним усупереч негодам й оберігати його від людської зневіри.
Зірка Євгена Сверстюка світила яскраво і тепло. Сьогодні вона просто зайняла на небосхилі належне їй горнє місце й далі світитиме українцям мерехтливим світлом ідеалізму й офірности.
Його життєва дорога скінчилася – наша ж іще триває. А борг вдячності нам вдасться сплатити лише тоді, коли ми будемо не лише його співвітчизниками чи друзями, а й його духовними спадкоємцями.
Нехай же увійде Друг наш і Побратим у спочинок Господній!


Даруй йому, Господи, вічну радість і Царство Небесне!


Айрікян Паруйр


Арутюнян Варден


Білокінь Сергій


Бровко Віктор


Васюник Іван


Гель Марія


Голуб Олена


Горбаль Микола


Горині Ольга, Богдан, Микола


Григоренко Андрій


Жук Ігор


Захаров Євген


Зінкевичі Осип і Надія


Зісельс Йосип


Калинець Ігор


Каплун Володимир


Караванський Святослав


Кир’ян Надія


Ковальов Сергій


Ковцун Ореста


Копійка о. Валерій


Куценко Григорій


Маковійчук Гриць


Маркосян Размік


Мармус Володимир


Мариновичі Мирослав і Люба


Матвійчук Леся


Матвіюк Кузьма


Мороз Раїса


Муратов Микола


Овсієнко Василь


Орлов Юрій


Пестов Віктор


Плахотнюк Микола і Богдан


Попадюки Зорян і Оксана


Попелюх (Стус) Валентина


Просяник Тамара


Різників Олекса


Рогинський Арсеній


Розумний Тарас


Руденко Раїса


Русин Іван


Санникова Єлена


Самуляк Надія


Семків Ростислав


Сеньків Володимир


Симуха Настя


Смірнов Алєксей


Сокульська Орися


Сугоняко Олександр


Ткачук Олександр


Ханас Володимир


Чорновіл Богдан


Чорновіл Валентина


Шабатура Стефа


Шевченко Олесь


Якубівський Михайло


і безліч імен…





1 грудня 2014 року

1 коментар:

  1. Yaryna Yasynevych разом з Olexandra Matviychuk та 4 іншими особами.
    11 год
    Сверстюк у 80+ був підірваний дядько. Він міг сісти в авто "через півгодини" і проїхати 500 км. Він витримував графік міжнародних зустрічей високого рівня із тихою усмішкою людини, яка мала у житті справжні випробування.
    Міг піднятися на 320 сходинок на купол Собору Святого Петра. Говорити про конституційні акти з барикад. Жартувати про Сибір, коли холодно. Жартувати про себе. Говорити правду. Мислити глобально. Бачити стратегію. Мотивувати. Діяти всупереч. Писати пронизливо. Мислити глибоко. Осмислювати гостро. Любити квіти і насолоджуватися вином.
    Міг піти на передній край. І стояти там до кінця.
    Це фото із вулиці Грушевського, тоді, в гарячі дні і ночі нашого повстання.
    Сверстюк сказав, що ніхто не хотів відвести його туди. Бо небезпечно.
    Я знала, чому поет-воїн туди мусить піти.
    1 грудня, сьогодні, роковини його відходу від нас. В Києві є вулиця його імені. Що ми ще можемо у 30+? Питання, яке слід ставити собі щодня.

    ***
    Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Євгена Сверстюка)

    ЯКЩО…

    Як вистоїш, коли всі проти тебе—
    Упали духом і тебе кленуть, і
    Як всупереч усім ти віриш в себе,
    А з їх невіри також візьмеш суть;
    Якщо чекати зможеш ти невтомно,
    Оббріханий — мовчати і пройти
    Під поглядом ненависті, притому
    Не грати цноти ані доброти;

    Як зможеш мріять —

    в мрійництво не впасти,

    І думать — не творити думки культ,
    Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
    Сприймеш як дим і вітер на віку;
    Якщо стерпиш, як з правди твого слова
    Пройдисвіт ставить пастку на простих,
    Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
    Зумієш все почати — і звести;

    Якщо ти зможеш в пориві одному
    Поставить все на карту — і програть,
    А потім — все спочатку, і нікому
    Про втрати й слова навіть не сказать;
    Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
    Служити ще, коли уже в тобі
    Усе згоріло, вигасло — лишилась
    Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;

    Як зможеш гідно річ вести з юрбою
    І з Королем не втратиш простоти,
    Якщо усі рахуються з тобою —
    На відстані, яку відміриш ти;
    Якщо ущерть наповниш біг хвилини
    Снагою дум, енергією дій,
    Тоді весь світ тобі належить, сину,
    І більше: ти - Людина, сину мій.

    ВідповістиВидалити