субота, 12 вересня 2015 р.

Що робити із ЗСУ?

Іронія долі. Зустріч громадських активістів  у форматі «Відкритий простір» на тему  «Як громадськості перемогти у війні?» відбувається поруч з військовою частино сина. Запитання, запитання, запитання. Пошук ресурсів, пошук варіантів. Раз -по раз у виснажених подіями людей постає питання: Що і як нам робити з армією? Як бути далі? Записки Василя "Про ЗСУ в СМС" викликали певний резонанс . Відгуки пропоную Вашій увазі.


Ліля Мусіхіна Я вже сто разів казала, але мене не чують: екзамени на громадянство. Позбавлення громадянства. Право на громадянство вклюає також обовязкову військову присягу і автоматично дає дозвіл на володіння зброєю. Людина повинна знати культуру, мову і вміти захзистити себе та співгромадлян. Розвинути добровольчий рух (бодай групувати людей територіально, проводити вишколи, створювати арсенали на місцях). Створювати контрактну армію - ті, хто хое все життя присвятити цьому - вперед. Але таке щастя, як бодай пм, має мати кожна адекватна патріотично налаштована людина, навіть бабуся в сусідній квартирі.  Не влада має створювати армію, бо влада вже настільки себе дискредитувала, перетворивши людей на джерело власної наживи. а люди, щоб захиститися від оцієї "влади", що практично знову ж таки стала внутрішнім ворогом. та зовнішнього агресора. У нас на нинішній день існує два фронти, і це - сувора реалія.
Ігор Крочак Майже з усім згоден з молодим солдатом Василем Ханасом. Зміни в Збройних Силах потрібні були на вчора, щодо бойової підготовки це взагалі набило оскомину, теоретичний курс в акадеаміях та військових училищах кардинально потрібно змінювати. Зараз офіцери практики на театрі бойових дій переучуються заново. Особливо в розділах дій мото-бронегруп (добре обладнані сучасні джипи як крупнокаліберні кулеметні вогневі рухомі точки дають можливості маневру вогнем більші чим старі статутні істини бою часів Другої світової, те саме з малими мінометами калібрів до 100 мм як рухомі точки на джипах, які доставляють підрозділам волонтери). Щодо практико-довідкових посібників. Мій однокашник по військовому училищу Сергій Згурець випускають кишенькові довідники мех.водія Т-64, та інших бронемашин, оператора навідника, командира танка і ін. Чому цим серйозно не займається МО і Ген.штаб.?... Зскорузлість думки в військово-практичному і теоретичному супроводі бойових операцій веде до втрат в передових з'єднаннях незважаючи на одинарний бойовий досвід особового складу. Щодо структури Сухопутних військ, бригадно-корпусна система комплектації військ, не є досконалою. Можливо потрібно і вцьому напрямку щось змінювати. А щодо плацу скубання трави, і всього іншого дебілізму радянської доби що описав Василь, це треба "випалювати каленим залізом" колись в свій час це найбільше мене діставало в військовому училищі. Тому напевне і "грюкнув дверима" не отримавши погони лейтенанта, можливо ще через національну позицію і "журналістський писок" . Як бачимо "віз з усім цим дебілізмом" в учбових частинах і далі там. Я більше буваю в бойових підрозділах на передовій там хлопці самі навчаються і поповнення вчать, але такий стан речей міг бути в отамана Зеленого, чи Нестора Івановича в 1918 році але аж ніяк XXI сторіччі в армії країни яка рік воює...Паркетним генералам пора вже піти...Молоді полковники з бойовим досвідом, мають стати генералами. Капітани і майори комбригами (при наявності відповідних знаннь, бойового досвіду та практики). Капеланів в армію !!! Толкових сержантів з бойовим досвідом треба робити інструкторами в учбових центрах і так далі по тексту...зміни, зміни, зміни !!!
Vitalii Ovcharenko більшість вірно. нажаль. Ось я наприклад чекаю УБД 5 місяць. комбат в мене алкаш був. підготовки нуль. частина завдань тупі.це я так - в 2х словах.
Anatoliy Tkhir Починав робити базу даних по призову та мобілізації. Коли звільнився - все було похерено. Поки не будуть звільнені всі хенерали, які отримали звання в період правління зека - толку не буде. Не буде толку з мусора, який посилав курсантів душити Майдан на посаді МО. А починати треба з пеці...
Мар'яна Мелісса Ми живемо так, бо ми дозволяємо цьому. Ми мовчимо біля дурного керівника, ми дозволяємо приходити до влади сумнівним особам і чекаємо на швидкі зміни без зусиль.
Моя думка стосовно призову. У сьогоднішньому часі будь готовий до неефективного спрямуванн
я у ЗСУ. Не можеш змінити ситуації - зміни своє ставлення. Стань волонтером на новому місці. Маєш телефон, зв'язки, вміння пояснювати і просити - зміни щось у своїй вузькій сфері.
Я вважаю, що витіснити совок можливо, треба змінитись всім по трохи, бо ми скдадові совка. Почни з себе. Не плюй на вулиці, не матюкайся, не нарікай, посміхайся більше, не кради, не давай хабарі, будь прикладом для інших, працюй на совість, проявляй ініціативу, не напивайся, не опускай руки, будь людиною! 
Зараз без допомоги кожного з нас країна не зміниться, тим більше армія. Я дійшла до такого висновку, що краще втрачати час на нові ідеї про те, які можна змінити дійсність, а не на скарги. Так, у в/ч реально брєд з раціональністю використання часу. А що наприклад я зробила для того, щоб завтра у хлопців було заняття з рукопашного бою?

Лариса Полулях хочеш ще? ... певно на стіні напишу історійку))
Volodymyr Khanas Пиши...треба..
до колекції Volodymyr Khanas
Похресник воювавв Азові. пішов добровольцем, отримав там поранення, зараз повернувся і пішов до військомату отримати військовий квиток - бо перед від*їздом туди було не до формальностей.
Приходить. Ок, отримайте, тільки розпишіться. Вояк підписується "ні глядя", потім читає і офігіває - йому так невимушено видали повістку.
Менш із тим - бере повістку, в означений час з*являється, швиденько проходить медкомісію, отримує вердикт "абсолютно здоровий, придатний і все таке..... маючи величезний рубець на все пузо і не маючи селезінки. Радісно "конвоюється" у в/ч.Місцеву. Там його ще раз оглядає лікар. Питається:
- а шо це у вас такоє?
- бойове пораення.
- а хочете служити у нас строкову?
-не хочу.
...... лікар потрапляє в ступор чи то від відповіді чи то від власного запитання.
- а чого ви на медогляді не сказали лікарям, що у вас нема селезінки?
- так вони ж мали це бачити.......

Так мій доброволець чисто випадково не став ще й строковиком..........
Отака вісьола фігня, малята
UPD Тримайтесь за що можете, любі друзі. Бо відсутність селезінки, то не причина щоб не ходити до армії. Правда, то причина стекти кров*ю навіть за невеликого поранення. Але ж то фігня, правда?
Кажуть є інструкція МО для службового користування.Хто береться її роздобути і дати знати, які ще хвороби та ганчі не є "не причиною"?
Михайло Жирівський Нажаль вкурсі всього написаного, а то й і більше.
34-річний боєць 24-ої механізованої бригади Ігор Семенович із села Рай Бережанського району вже більше року воює на Сході.

На початку листопада 2014-го, під час обстрілів у Луганській області, разом з іншими речами та документами згорів його військовий квиток. Коли боєць наприкінці листопада прийшов додому у відпустку, написав рапорт про втрату документа, але у військовій частині у Львові рапорт… загубили. 23 лютого Ігор повернувся знову на Схід, де й донині воює з українським паспортом, а військова частина замість того, щоб розібратися у ситуації, передала матеріали справи до військової прокуратури м. Львова і проти бійця порушили кримінальне провадження, звинувачуючи його у дезертирстві.

«Якщо не я, то хто?»
До війни Ігор Семенович працював торговим представником Тернопільського молокозаводу «Молокія», грав також на гітарі і співав в одному з бережанських ресторанів. Мобілізували його торік 15 серпня з Бережанського військкомату.

– Одного дня мій син повернувся з роботи додому і каже: «Мамо, я завтра – на медкомісію, мені прийшла повістка», – розповідає мати бійця Ольга Степанівна. – «Як?» – розплакалася я. «Мамо, якщо не я, то хто? Хіба ти хочеш, щоб забрали двох молодших? Краще піду я…» Крім Ігоря, у мене ще є донька Галина і двоє синів-двійнят Ромчик і Ростик, яким по 18 років. Так було важко на серці, але що робити? Зібрала речі, і він пішов…

Спочатку Ігор Семенович був на військових навчаннях на полігоні у селі Старичі Львівської області, а через місяць його відправили на Схід. Бригада, у якій воює, переважно дислокується у Луганській області.

Коли наприкінці листопада минулого року Ігор приїхав у відпустку, у нього було запалення легень і защемлення нерва в хребті. Він звернувся до Львівського військового шпиталю, де його оглянув невропатолог і, очевидно, щоб не класти в лікарню, сказав, що нема нічого серйозного, приписав лише якісь пігулки. А в Ігоря й далі боліла нога, терпла, він не міг ні ходити, ні сидіти. Матір наполягла, щоб поїхав до лікарні до Тернополя. Зробивши МРТ, в Ігоря виявили підозру на спинномозкову грижу – на Сході він виконував важкі роботи, копав окопи, через що, ймовірно, змістилися хребці і перетискали нерв. Боєць лікувався два місяці, а 16 лютого поїхав до військової частини і його знову відправили на Схід.

Штраф за те, що... воює?!
– Ігор поїхав без військового квитка, – розповідає Ольга Степанівна, – бо за той час, що лікувався, ніхто нічого не зробив. У березні я вже сама поїхала до військової частини, щоб з’ясувати, коли йому видадуть документ, а там мене ошелешили звісткою, що проти Ігоря ще 6 січня порушили кримінальне провадження і що мій син – дезертир, бо самовільно покинув військову частину…

Ольгу Степанівну скерували до військової прокуратури у Львові. Вона не знала, до кого звертатися, стукала чи не в кожні двері… «Що тепер буде? – запитала одного зі слідчих військової прокуратури. – Це ж кримінальна відповідальність!» «Та нічого не буде, не хвилюйтеся. Якщо ваш син воює, то йому дадуть лише півтори тисячі гривень штрафу…», – «заспокоїв» слідчий. «Як це?! Штраф за те, що… воює?!» – обурилася Ольга Степанівна. Не дочекавшись пояснень, стурбована мати поїхала додому, зібрала всі необхідні довідки, виписки з лікарні і передала їх до військової прокуратури. І вже на основі цих довідок майже через п’ять місяців, 20 липня, кримінальне провадження нарешті закрили.

– То добре, що я зорієнтувалася і владнала все, – каже Ольга Степанівна. – А якщо таке сталося і в когось нема кому потурбуватися? Хто би допоміг? Ніхто… В голові не вкладається, як таке може бути?! Добре начальникам, вони сидять у кабінетах, поки чужі діти гибіють в окопах. Богу дякувати, що провадження закрили, але ми й досі не знаємо, що з тим військовим квитком. Ігор телефонував у військову частину, там сказали, що мають провести розслідування, а тоді вже вироблять новий. Купа часу минула, а результатів досі нема…
«Боляче, що не стоїмо разом з державою»
– З військового керівництва і влади ніхто нічого не робить, – бідкається Ольга Степанівна. – Палець об палець не вдарять, щоб боєць повернувся з війни і в нього не виникало якихось штучних труднощів, щоб йому не доводилося ходити по чиновницьких кабінетах. Ігор досі не має статусу учасника АТО, тому я не можу отримувати хоч якусь допомогу. Я синові посилки висилаю, купувала йому форму, бо держава дала лише бронежилет, а волонтери – каску, та й то бронежилет такий, що через тиждень пластина прорізала тканину, й Ігор, коли виходив із поля бою, там його й залишив. Ото все, що держава дала… Берці і штани Ігор зносив настільки, що з ними вже неможливо було щось зробити. Я все йому покупляла нове – і на літній період, і на зиму, і не рахувала витрачених коштів, ні у кого не просила, але якщо вже є такий закон, що бійцям належить допомога, то оформіть усі документи і допоможіть їхнім родинам! Та де там… Складається враження, що бійці не потрібні державі, яку вони захищають. Ось що болить найбільше! Я вже бачу по своєму синові, що йому теж опускаються руки. Він до війни був набагато сильніший духом. І як, скажіть, не розчаруватися в тому всьому?!

Ольга Степанівна розповідає, що коли Ігор приходив у відпустку, то дивувався, що там ллється кров, помирають люди, а тут – веселяться, живуть своїм життям і нарікають, що втомилися від війни… Ігор теж втомився і хоче додому – хоче нормально поїсти, виспатися і не боятися, що поряд розірветься снаряд…

– Усі кажуть: мені та війна не потрібна. А хіба мені потрібна? – витирає сльози Ольга Степанівна. – Хіба я не втомилася? Я ще не заснула і не прокинулася без думки, як там моя дитина, адже Ігор лише за півтора кілометра від бойовиків. Усі матері намагаються заховати своїх синів, бо не хочуть дати їх на смерть. Напевно, вони люблять їх більше, ніж я свого? Тільки я свого сина не менше люблю і теж боюся, щоб він не загинув. Коли його мобілізували, мені було дуже боляче. Два тижні взагалі не могла ні їсти, ні спати, а потім думаю: «Треба далі жити, треба йти вперед». І йду до Зарваниці, і де тільки які монастирі та церкви, – скрізь молюся. Вірю, що Бог почує мої молитви, що вбереже мою дитину. Рік уже пережили, а там, може, й демобілізують… Боляче, що ми не стоїмо разом з державою, адже в єдності – сила. Але як то до нашого керівництва донести?! http://tenews.te.ua/news_all.php?id=7819

30 коментарів:

  1. Начальник з виховної роботи в серцях розповідає про розгільдяйство мобілізованих та добровольців. Зауважую, що їх треба виховувати. Відповідає, що виховувати тра до 3х років. Мій святий наїв ламає запобіжники і дурнуватий язик радить йому йти працювати в дитячий садок. Бо всі мобілізовані старші за.... понімаєте?
    Обще враження. Пацани-офіцери, єслі ви думаєте, шо рядові - то одно, а ви - то совсьом друге дєло, то ви крепко ошибаєтесь.
    Понімаєте, то так ви собі могли думати (і то ошибочно) в мирне время. Щас абсолютно друге дєло. І ваші звйозди на погонах - то вопше не індульгенція, не амулєт і даже не знак вищого розуму. Бо умні йшли в бізнес, бо умні плохо понімали развітіє інтелекта через марширування на плацу і матюка отца-старшого командіра. Бо умні більше грались в войнушку, яку ім підклали 90ті і двотисячні часів данєцкого прєзідєнта.
    Бо умний зі звйоздами на погонах ніколи не пошле на -уй офіцера, що приперся з бойової армії, за свої гроші з великим бажанням на халяву повчити твоїх підопічних. Понімаєш? Твої мобілізовані і добровольці ночами гризли книжки і малювали схеми побудови свого бізнесу. І вчились у кожного, хто міг вчити.
    Твої мобілізовані і добровольці завжди сподівались на себе і були в жорсткі опозиції владі, браткам, рейдерам і прочі шоблоті. І не мали високого паркану в/ч і державних соціальних програм (відверто - поганих) надання житла, відпочинку і прочого для тих, хто в погонах.
    просто знай це. І єслі можеш - зрозумій - вас з тими недолугими, шо не вміють красіво шагати, зараз побратала війна. Не будь чмошним братом. Бо мені вже за тебе встидно. Лариса Полулях

    ВідповістиВидалити

  2. Володимир Якимів додає 2 нові світлини — разом з Ігором Крочаком та 7 others.
    23 год · Змінено ·
    ‪#‎Мобілізація‬ ‪#‎АТО‬ день 212й, сб.
    День Гідності та Свободи??? До уваги журналістів!
    Відразу після ранкового шикування поїхали отримати колеса до другого джипа (бо на моїй запасці їздить), заодно забрати посилки хлопцям з нашого та сусіднього бату, тощо. Та всього не встигли зробити - подзвонив командир і наказав повертатись - мене "начальство хочуть бачити"...
    Срочно повертаючись, дорогою перестріли "гостей" - комбат з іншими представниками Штабу зупинили джипа і перевірили на наявність спиртного. Нічого не знайшовши, сказали, щоб я приїхав з командиром у Штаб на розмову...
    В Штабі нарешті познайомився з комбатом (нормальний бойовий мужик). Та мав цікаву розмову - хтось (!) наговорив йому недостовірної інформації щодо мого Щоденника... Наслідком розмови стало ознайомлення мене з цікавим документом від імені комбрига, в якому ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ КОРИСТУВАННЯ МОБІЛЬНИМ ТЕЛЕФОНОМ (та іншими засобами зв'язку). Причому завтра з ним ознайомлять усю батарею!..
    Виходить, після висвітлення факту побиття комбатом іншого бату двох бійців-патріотів, нас намагаються обмежити в засобах спілкування та доступу до інформації?
    А як щодо Прав і Свобод, гарантованих нам Конституцією Держави, яку ми прийшли захищати???
    P.S. Тих двох бійців, які не змовчали про злочин проти них, а поступили по Закону, уже хтось (!) розпорядився перекинути в інші роти, а тепер ще й мене це очікує?..
    P.P.S. Невже можна залякати Добровольця переведенням в іншу роту?..

    ВідповістиВидалити
  3. Ігор Крочак Проблематика освітлення армійських проблем, лежить в площині не тільки сободи слова, військової журналістики, умов воєнного часу і т.ін. Перш за все це атестаційно професійна компетентність тих чи інших командирів і посадових осіб. Часто густо "затикання рота" відбувається через приховування армійських проблем які неможливо вирішіти нижчим ланкам армійського організму (командири рот, батальйонів - нехай навіть бойові за своїм військовим досвідом, але в силу статутних відносин зобовязані виконувати накази керівництва) . Деколи зовсім не через воєнний час і "всюдисущність" інформаційної зацікавленості ворога вище командування приховує факти. Тактичній ланці командирів довелось би говорити про певну некомпетентність вищої ланки управління армії, що за "ірархічною" структорою армійської моделі ЗС України на сучасному етапі просто неможливо. Звідси висновок атестація вищого командного складу, зміна систем контролю за реалізацією реформування ЗС мають кардинально змінитись. Та це буде під силу новій компетентній Верховній Раді і новому державному апарату...Революція не закінчилась !

    ВідповістиВидалити
  4. Volodymyr Khanas Володю, даруй, що відповідаю із запізненням. Пробував, щось толкове нарити з цього питання. Ти часом Ігор Крочак в основному відповів. І ми направду повертаємося до питання : як реформувати ЗСУ, причому в умовах війни. Найганебнішим явищем, як на мене, є повсюдне ігнорування віськовим командуванням ст.91 Дисциплінарного статуту про заборону колективного покарання. Тут зарито багато проблем. Щодо заборони користування мобільними телефонами. Якраз тут я не готовий давати однозначну відповідь. З одного боку - у забороні насправді є обмеження, котрі мають логічне обгрунтування : на фотках у контактах наші військові видають стільки інформації, що противнику залишається лише систематизовувати їх. З іншого - командування замість того, щоб запроваджувати системи захисту і навчання інтернетбезпеці - пробує вирішити проблему гамузом - себто забороною. І приймає рішення (добре хоч письмове) а не усне, як в інших частинах - про заборону користування особовими. Але й тут виразно проглядається порушення ст.91 ДС.
    Подобається · Відповісти · 2 хв

    ВідповістиВидалити
  5. ‪#‎Мобілізація‬ ‪#‎АТО‬ день 214й, пн.
    Про Армію і психологію...
    Сьогодні до нас приїздили психологи... Якщо коротко, то надзвичайно корисно, та дууууже пізно. Звісно, це не їх проблема, а військового командування - такого потрібно навчати ще в учебці, а не через півроку...
    Основне, що нам пояснили - про психологічний стан бійців при першому обстрілі. За статистикою (від першої світової до війни в Іраку), при першому прямому обстрілі не лякаються лише 15% солдат, половина з них починає стріляти, і лише 2% стріляють в живу силу ворога... Американська професійна армія добилася надзвичайно великого результату - 55%!..
    Отже, спершу наступає фаза Ступору (шоку)... Для виведення з нього нам показали кілька больових прийомів...
    Наступна - Адреналінова фаза, коли солдат відчуває надзвичайний приплив сили (тому інколи може бути небезпечним для своїх). Головне, щоб після бою не залишилось адреналіну в крові - він шкодитиме організму. Найкращий спосіб позбавлення надлишків - фізична праця (поглиблення окопів, перенесення бойових запасів тощо) або баня (саме так - армії інших країн возять з собою мобільні бані!)...
    Потім йде фаза Виснаження, інколи - відчуття вини ("я не так стріляв, не те зробив, його не врятував"), наслідком якої може бути суїцид. Врятує залучення до колективу (ходи попий чаю, поговоримо...). Бачив таке, коли вивозив пораненого, який реально плакав, що не зміг врятувати побратима...
    І остання фаза - Відновлення (сили). Для цього згодиться 8-годинний сон. Якщо нема стільки часу - ми попрактикувались в парах робити "відновлюваний масаж" (як в ізраїльській армії). Щоправда, після нього дуже їсти хочеться Смайлик «wink»
    Після проходження синусоїди усіх фаз, наступний бій проходить з тими ж циклами, та іншими показниками часу та "якості". Та якщо солдат був бухий, і в нього загальмована реакція (що небезбечно для інших бійців) в першому випадку, то другий він сприймає... як перший - бо алкоголь не дає сформувати потрібний рефлекс...
    Також нас навчили розслаблятися, а для бажаючих полікувати дрібні болячки чи приглушити болі - зробили окремий сеанс автотренінгу (як відомо, 95% хвороб - від "голови")...
    P.S. А ще сьогодні до нас приїздив новий замкомбрига. Він розповів про смертельні випадки внаслідок пиятики і пообіцяв, що ті аватари таки сядуть!.. Також повідомив, що автомобілями мають право користуватися лише старші командири, а всі волонтерські машини можна відправити назад волонтерам. На запитання, чим їздити у місто (за посилками чи продуктами), сказав наявним транспортом - Уралом чи Газонами - пальне є (хоча в них витрата пального більша в 4 рази!)... Мабуть, начальство подумало, що я їздив джипом самовільно, без дозволу командира. Що ж, прийдеться передати поки ‪#‎Настю‬ іншому ‪#‎Бережанцю‬ Смайлик «frown»

    ВідповістиВидалити
  6. http://gordonua.com/publications/Eks-nachalnik-Genshtaba-Zamana-YAnukovich-ne-otdaval-prikaz-strelyat-po-Maydanu-Zachistit-ego-prikazali-Lebedev-YAkimenko-i-Pshonka-33981.html

    ВідповістиВидалити
  7. Заступник міністра оборони Гусєв Юрій Веніамінович нагородив бійців у зоні АТО "пам'ятними знаками", на яких солдати зразу пізнали російський основний бойовий танк Т-90 "Владімір" (не стоїть на озброєнні в українській армії) і фігуру з російською гвинтівкою ВСС "Вінторєз" (не прийнята на озброєння української армії). Солдати із зони АТО просять передати шановному заступнику міністра, що вони його жарт із цим значком оцінили, і просять опублікувати фото, щоб поржала і решта.

    P.S. Не можу тегнути нікого чомусь. Юра Гусєв - ваші наградніки там йобу дались?

    P.S.S. Розмовляв з Yuriy Husyev - зрозуміло, що його вини в цьому мало. Нагородили тим, що дав нагородний відділ. Зійшлись на тому, що виконавців треба "распять" або "разшесть". Далі буде...

    ВідповістиВидалити
  8. (на прикладі окремого бойового з’єднання)
    Гібридна війна на Сході України яскраво продемонструвала непересічне значення інформаційної складової сучасного військово-політичного протистояння. При цьому, якщо в суто військовому сенсі українські силові структури змогли за короткий час адаптуватися до наявних умов ведення бойових дій і успішно протистояти не лише терористичним угрупованням так званих “ополченців”, а й регулярним російським підрозділам, то на інформаційному фронті противник досі діє значно ефективніше за нас.
    Слід зазначити наступні об’єктивні причини. Росія насправді ніколи не припиняла інформаційної війни проти України і провадила її з більшою чи меншою інтенсивністю протягом усього пострадянського періоду. З початком Майдану Кремль поступово запустив на повну потужність свою пропагандистську машину, яка була успадкована від Радянського Союзу і в подальшому перетворена на ефективну індустрію тотальної брехні – завдяки колосальним фінансовим вливанням, безперервній практиці застосування і відмові від будь-яких моральних стримувачів.
    Зі зрозумілих причин Україна не може симетрично конкурувати з безсоромною кремлівською пропагандою на глобальному рівні. Однак фактом є також те, що ми недопрацьовуємо навіть на тих рівнях інформаційно-психологічного протиборства, на яких володіємо співставними з противником ресурсами.
    В цьому контексті цікавим буде звернутися до досвіду роботи новоствореної прес-служби бойового з’єднання – механізованої бригади, яка діє на донецькому напрямку.
    На початку 2015 р., майже через рік після розгортання бойових дій на Донбасі, Міністерство оборони, Генеральний штаб ЗСУ та Міністерство інформаційної політики розпочали кампанію з розвитку медіа-структур в зоні проведення АТО. На базі ВІКНУ були організовані курси, до яких залучили понад два десятки професійних журналістів, призваних до лав Збройних Сил за частковою мобілізацією. Передбачалося, що випускників цих курсів буде призначено на посади прес-офіцерів бойових частин (бригад і окремих батальйонів). На той час ці посади перебували в стадії впровадження.

    ВідповістиВидалити
  9. Водночас, у підготовчий період організації курсів відбір кандидатів на навчання було проведено неналежним чином. Єдиним критерієм відбору фактично стала приналежність військовослужбовця до будь-якого засобу масової інформації на якомусь з етапів професійної кар’єри. В результаті серед слухачів опинилися не лише, власне, журналісти, а й відеооператори та режисери; ті, хто тільки розпочинав службу, і ті, хто вже фактично готувався до демобілізації; кілька осіб не мали закінченої вищої освіти і взагалі не могли претендувати на отримання офіцерських звань і заміщення вакантних посад у створюваних прес-службах.
    На мій погляд, така ситуація спричинена насамперед низькою виконавчою дисципліною в управлінських структурах оборонного відомства. І масштаби цього явища насправді є досить загрозливими.
    За наявною інформацією лише кілька випускників вищезгаданих курсів на сьогодні призначені на посади в прес-службах військових частин і фактично виконують функції прес-офіцерів. Решта або «загублені» штабами в процесі формування інформаційних підрозділів в органах військового управління, або обіймають відповідні посади, проте виконують невластиві функції за призначенням. Частина випускників давно демобілізувалися, дехто виконує обов’язки прес-офіцерів неофіційно, лише завдяки добрій волі і зацікавленості командування військових частин, формально перебуваючи на інших посадах. До останньої категорії належить і автор цієї доповіді.
    Попри кількаразові звернення до профільних представників вищих штабів, авторові не вдалося отримати ані посадові інструкції, ані будь-які методичні рекомендації для роботи прес-офіцерів. Тож систему роботи довелося формувати «на марші», виходячи з наявних потреб.
    Завдання, які стоять перед прес-службою бригади, що бере безпосередню участь у бойових діях, можна розподілити на кілька напрямків:
    Комунікація з цивільними ЗМІ, як вітчизняними, так і закордонними, супроводження їх на бойові позиції, організація інтерв’ю з командирами та бійцями, надання потрібних коментарів та інформації.
    Робота на імідж частини: організація інформаційних приводів, підготовка статей і відеороликів та їх публікація, ведення та контентне наповнення сторінок частини в соціальних мережах.
    Реагування на інформаційні виклики.
    При реалізації кожного із зазначених напрямів доводилося стикатися з труднощами, переважно суб’єктивного характеру. Здебільшого вони полягали в наступному:
    забюрократизована й неефективна система допуску журналістів на бойові позиції;
    нерозуміння більшістю командирів середньої ланки важливості зв’язків з громадськістю й висвітлення бойової діяльності підрозділів у ЗМІ, що призводило до формування практики, коли питання допуску журналістів на бойові позиції залежало в значній мірі від особистого ставлення командирів до конкретних мас-медіа та їх представників;
    недосконале розуміння командуванням військових частин специфіки роботи прес-служб, а відтак невиправдана дифузія їхніх функцій з функціями відділень по роботі з особовим складом;
    неналежне технічне забезпечення прес-служб, зокрема засобами фото- та відеозйомки, зв’язку, комп’ютерною технікою, доступом до Інтернету, засобами пересування.
    Іноземні журналісти, яким доводилося працювати по обидва боки фронту, в особистому спілкуванні неодноразово зазначали, що система комунікацій зі ЗМІ в лавах терористичних угруповань «ДНР» та «ЛНР» налагоджена більш ефективно ніж з українського боку.
    Зважаючи на вищезазначене, доводиться констатувати, що система інформаційного забезпечення діяльності ЗСУ на рівні бойових з’єднань перебуває в зародковому стані, її роботу неможна вважати задовільною; роль і важливість інформаційної підтримки чітко не прописана в керівних документах, не доведена належним чином до командирів усіх рівнів, а відтак і не усвідомлена ними; кадрове і технічне забезпечення новостворених прес-служб далеке від оптимального.
    Олександр Візгін,
    прес-офіцер 93-ї окремої механізованої бригади http://armyua.com.ua/aktualni-problemi-informacijnogo-zabezpechennya-diyalnosti-zbrojnix-sil-ukra%D1%97ni/

    ВідповістиВидалити
  10. Artem Cheh
    6 год ·
    Думав не писати нічого у фб деякий час. Але днями трапився випадок, про який не можна мовчати. Знаю, знаю, мені знову розповідатимуть про заплямовування чесного імені батальйону і тому подібне, але це вже справа принципу.

    Отже. В нашого бійця болів зуб. Після веселої прогулянки на бетеері йому роздуло щоку. Від губи до ока. Нормально так роздуло. Підвищилася температура. Боєць (один з найкращих, вишкіл 3 полку) звернувся до медчастини. Капітан, начмед батальйону, розпорядився відвезти солдата до поліклініки. В поліклініці хворому поставили діагноз гострий гнійний передонтит верхньої щелепи і сказали, що його треба терміново везти до госпіталю. В Часів Яр. Інакше - можливе загнивання кістки.

    Боєць повернувся до штабу і передав все це начмеду, на що той миттєво зреагував:

    - Вы, военные, совсем охуели? Я не буду везти бойца за 80 километров из-за зуба. Лечись в местной больнице за свои деньги.

    Боєць сказав, що грошей в нього немає, і взагалі, він має право на безкоштовне лікування.

    Але капітан навідріз відмовився, мовляв, проблеми солдата йому в хуй не вперлися. Запропонував вирвати зуб, і мать його в йоб.

    - Вы забыли, где находитесь?

    Ні, не забули, ми вже 90 днів живемо в гівні і розраховуємо на адекватне ставлення. Тим більше, за допомогою звертається не аватар\симулянт, а повноцінний боєць, який вартує десятка інших.

    Зрештою, до начмеда телефонує замкомвзвода, ввічливо звертається з проханням відвезти солдата до Часового Яру. Але після фрази капітана про охуєвших воєнних "замок" розповідає начмеду все, що про нього думає.

    Конфронтація переходить до гарячої стадії. Капітан пішов на принцип. Ок, ми теж.


    ВідповістиВидалити
  11. Хворий боєць телефонує комбату і розказує про свою проблему. Комбат дає добро відвезти хворого у госпіталь.

    Боєць ніч перебуває на уколах, вранці їде до штабу, підходить до начмеда з упевненістю, що його таки відвезуть у Часів Яр. Капітан погоджується, дає машину, дає пароль для блокпостів, але раптом виявляється, що немає бензину. Боєць і ротний медик підходять до начальника гсм бату, щоб той виділив бенз, аби відвезти хворого в Часів Яр, але той розводить руками: пального немає. До начальника гсм вже звертається замкомвзводу, просить видати 20 літрів бензину для машини швидкої допомоги, на що той відповідає, що бензин на лікування зубу не дасть. Вау! Звідки начальник гсм знає про зуб, адже його всього лише попросили відвезти хворого. Вимальовується змова і саботаж?

    Врешті, звертаємося до батальйонного психолога, розповідаємо про суть проблеми. Психолог телефонує начмеду, мовляв, капітан, відвези хворого.

    Ніхуя. Бензину немає. Мороз, солдата роздуло, під оком синець, флюс перейшов аж до вуха.

    Знову звертаємося до комбата. Варто віддати належне комбату - він виділяє свій автомобіль й розпоряджається везти бійця на лікування.

    Справа наближалася до обіду, тому було врішено звернутися до місцевої лікарні. Там боєць зробив знімок, який показав, що зуб можна врятувати. І це варто робити в госпіталі, тим більше, там є чудовий стоматолог, який вже другий день чекає на бійця. Війна війною, але видаляти цілий зуб лише тому, що начмед вперся рогом і не хоче виконувати свій обов'язок, - тупо. Нераціонально. Та і ми ж не пальцем роблені.

    Повертаємося до штабу. З начмедом вже була проведена профілактична розмова, і той пообіцяв завтра відправити бійця в госпіталь. Знову ніч на уколах. Вранці солдат з ротним медиком приїжджають в штаб і.... виявляється, що знову немає пального. Боєць не може більше терпіти, та і терпіти йому протипоказано, адже все це може перейти в ускладнення. Врешті, він збирається звертатися до місцевої лікарні й лікуватися власним коштом, але, наскільки мені відомо, деяким віп персонам раптово знадобився госпіталь і поїздка до Артемівська, і для машини швидкої несподівано - хоп! - намалювався бензин. Ну що ж, завеземо і цього вашого, зі своїм зубом. І це разом з тим, що комбат чітко дав зрозуміти, що це свої хлопці, і їх треба лікувати.

    Хворі бійці? Та хулє? Ще намобілізують.

    Чесно. Якби все вирішилося так, як мало вирішитися (нехай і з нервами), я не писав би про це. Я би навіть заплющив очі на "ви, воєнниє, совсєм охуєлі". Але якщо здоров'я (а, значить, і життя) бійця нічого не вартує, то чого я маю вкотре робити вигляд, наче нічого не відбулося? Я і без того "не помічаю" те, що варто помічати.

    Тому, шановні офіцери зі штабу, це лише пост у фб. Далі - більше (повірте, є куди). Терпіти не будемо.

    PS. Випадки лікування солдатів власним коштом - норма. Замість військових госпіталів їх кладуть у місцеві лікарні. Зараз, наприклад, там лежить боєць, якому для розгону вмить виписали ліків на 1,5т грн. Це те, про що я точно знаю.

    PPS. Нашому бійцю чудовий стоматолог Вова видалив нерв і прочистили канал. Завтра пломбування.

    ВідповістиВидалити
  12. Kostyantyn Elishevich З "любов'ю" до військових медиків може зрівнятися хіба що "любов" до батьків-командирів З температурою 39 мотав наряд по кухні з 4 ранку до 10 вечора на снігу при -10 і замерзлій воді в кранах. За добу після цього - варта біля "оружейки" за графіком 2:2. Офіцерам плювати на папірець від місцевої санчастини - там лише рекомендується звільнити від фізичних навантажень. Хлопець зі зміщеною колінною чашечкою тижнями не може отримати направлення на ВЛК - медики футболять на шпиталь, а ті назад. Мужика з двома зламаними зап'ястками не кладуть до шпиталю і не дають звільнення, аби полікуватися вдома. Аби полікувати зуба, доводиться у неділю напівлегально їхати до Дніпра і шукати кабінет невідкладної допомоги - бо армійські заявили, що можуть лише вирвати без анестезії. До шпиталю кладуть лише з температурою 40, у лазареті пацан із хворою ногою кричить на лікаря, той у відповідь - "Я тебе сюди не посилав, звертайся до своїх із військкомату. - Де я їх тут знайду? - Твої проблеми". В учебці на 2500 чоловік у холодних казармах - одна лікарка, що приймає з 9 до 13. Мужики обурюються "Ви що, хочете, щоб ми тут усі передохли?" Супроводжую до шпиталю мужика зі вже чорною ступнею - відвозити його ніхто не збирається. Знову 39, йду до санітарного намету - головним виявляється стоматолог, котрий дає пару таблеток і упаковку "Колдрексу". Перевели до іншого бату - там взагалі де-факто нема медчастини, тільки одна медсестра. Підходжу до неї щодо стертих берцями до м'яса пальців на ногах - смалить, як паровоз і п'яна в зюзю. Про психологічну допомогу навіть говорити смішно, хоча дармоїди на посадах психологів є в кожному баті. Совкова армія зі ставленням до людей як до худоби і безкоштовної рабсили (не робочої, а рабської). Не змінилося нічого. Саме завдяки армії стало кришталево ясно, що майбутнього у країни нема при будь-яких варіантах - скільки Майданів не проводь.

    ВідповістиВидалити
  13. Алеся Хорунжая Знайома картина. Боєць-доброволець, що приїхав на ротацію в частину звертається до лікаря, той ставить попередній діагноз - запалення легенів, але ліків каже нема (ну нема то й нема), потім схоже стає соромно, десь там копирсається і робить ін"єкцію... глюконату натрію.

    ВідповістиВидалити
  14. Alexandr Demydenko Ці ї..ні п..си з медчастини нашої бригади навіть зеленки мені на медичний пункт дивізіону не давали-це коли ми ще на полігоні знаходились,забрали санітарну газель а в день виїзду дали вантажний газон.Не хотіли світла проводить в намет(на полігоні)-а пускай да утра тєрпят!На х... тобі ліки?на х.. тобі санітарний транспорт?на х.. тобі гума волонтерська на сан.транспорт?на х.. вас лікувать?
    Ці п..ри звикли на молодих 18-річних х.. класти і знущатись і по інерції намагаються над мобілізованими дорослими чоловіками збиткуватись-Але не вийде!Цих виблядків потрібно одразу на місце ставити і нікому нічого не забувати і не прощати!

    ВідповістиВидалити
  15. Roman Trookhin
    8 год. ·
    tl;dr

    Як і будь яка держструктура - армія теж неефективна. Але тільки в армії, неефективність вбудована в систему наріжним каменем. Вдумайтесь - військовим платять зарплату за те, що вони нічого не роблять. Це не погано. Це просто така особливість професії і з цим треба змиритися.

    От є, скажімо, солдат-контрактник на посаді "кулеметник відділення". Якщо він толковий, то вивчив свій інструмент від "а" до "я": знає як усунути в полі поломку, пам'ятає ефективні дальності стрільби, вміє пристрилювати, готовий вести точну нічну стрільбу, враховує поправки на дальність, вміє займати найефективнішу вогневу позицію залежно від тактичної обстановки, має посортовані боєприпаси, має запасні стрічки, знає ТТХ зброї противника і тактику її застосування, розуміє свою роль в складі різних підрозділів і на різних позиціях. Так от, цей "сферичний кулеметник у вакуумі", вивчивши все це, стає до кінця свого контракту на бойове чергування. Ключове слово - "чергування". Не "застосування". Уявіть собі лікаря, який після інтернатури і аж до пенсії не лікує пацієнтів, а чергує в ординаторській, заповнюючи папери. Або вчителя, який все життя сидить в учительській, а не в класі. Оце і є основна особливість професії "військовий" - завжди готовий.

    Зрозуміло, що армія, яка не воює, а постійно "на чергуванні" - ідеальне місце для людей з життєвим кредом "не думати, не вміти, не працювати але отримувати гроші". Додайте до цього відсутність механізму регулярних перевірок професійних якостей і систему кар'єрного росту побудовану на "вислузі років", а не результативності і ви отримаєте Збройні сили України довоєнного зразку - кар'єрний магніт для нероб і профнепридатних. Наявність там професіоналів - це статистична погрішність.

    Але раптом сталось те, чого в армії ніхто не очікував - війна. Опа-ча. І тут всі оці "де твій полк, полковник" опинились в ситуації, коли доводиться виконати своє професійне призначення - загинути за Батьківщину, а це, знаєте, трохи складніше, ніж ломом замітати плац і садити чорнобривці шнурочком. І раптом виявилось, що ефективно (не ефектно) вмирати, більшість армії була не готова. Вони ж прийшли "нічого не робити за зарплату". Тому в перші дні все "вилізло": ідіотські втрати особового складу (зупинились при дорозі на привал), категоричні відмови їхати в АТО, лейтенантики-щойно-з-учебки на посадах комбатів, "блок-пости", з яких можна вибити за 15хв, самовільне залишення позицій, категоричні відмови виконувати бойові накази, "братання" з ворогом - повна професійна непридатність.

    ВідповістиВидалити
  16. Тому вчились воювати на ходу. Краматорський-луганський-донецький аеропорти, рейд високомобільних військ, оборона Вуглегірська, Піски, Мар'їнка - все це приклади того, що таки навчились. На поверхню винесло бойових командирів, - контрактників і мобілізованих, - який кожен на своїй ділянці зміг зламати хід подій на свою користь. Круті чуваки, вроджені військові, професіонали своєї справи.

    Але війна збавила оберти, мобілізовані демобілізувались, військовики з бойовим досвідом "закривають очі", "прокидаються" штабні щурі і на фронт повертаються усі атрибути радянської армії: шикування, стройові огляди, звіти, штатки, доповіді, обведення кольоровою ручкою посад, формальні перевірки з метою побухати на халяву, заборони тренувальної стрільби, облік стріляних гільз, "мене не обходить, де це ти знайдеш", "я - начальник, ти - дурень" "ініціатива карається" etc. А потім ці люди дивуються, чому не виконується план по кількості підписаних контрактів. Військовозобов'язані із задоволенням би йшли працювати в армію, якби їх обов'язки полягали у здатності за короткий проміжок часу відправити на той світ максимальну кількість ворогів. А наразі, те чим вони займаються в армії - це: порубай дрова, наноси води, попери речі, вишикуйся тричі в день, заступи в наряд, почисть зброю але: не стріляй, не навчайся, не їзди додому, не проходь курсів, ну і найголовніше - не бухай.

    Особисто я переконаний, що зарплати, які пропонуються військовослужбовцям дуже навіть конкурентні але навіть незважаючи на це - контракт підписують дві категорії: а/ офіцери із незрозумілими посадовими обов'язками при штабі, б/ солдати з тієї соціальної групи, в якій такі побутові умови і ставлення керівництва вважаються нормою. І це сумно, бо для усіх "толкових" такі умови - дикість, через що вони ні за які гроші не погоджуються на контракт.

    ВідповістиВидалити
  17. Я не професійний військовий, тим більше цікава моя думка зі сторони "що не так в армії":
    1/ не може бути офіцер тупішим за солдата. Ну, ніяк не може. Думаєте солдати цього не помічають? Ага, канєшна. Викинути вислугу років. Ввести систему курсів з підвищення кваліфікації ‪#‎застандартаминато‬. Комісії - з армій НАТО. Набрав потрібну кількість балів? Отримуй зірочку. Ні? Сиди до пенсії єфрейтором.
    2/ організувати врешті побут "в полях": смачно поїсти, помитись в гарячій воді, попрати речі в гарячі воді. Все. Як бонус можна ще: кока-кола, чіпси, горішки, інтернет, майкрософт кіннект, міні-кінотеатр, спортмайданчик. Це що - захмарно дорого?
    3/ запровадити нарешті цей безпаперовий документообіг між підрозділами. Ми задовбались вже за свої гроші заправляти принтер і купувати папір.
    4/ солдати повинні відточувати свої посадові навички кожного тижня. А оскільки навички суто деструктивні, то поставте нормальних інструкторів, привезіть вагон і вагонетку боєкомплекту і хай ефективно тренуються. Наразі УСІ навчальні стрільби, в яких я брав участь - це стріляння в повітря. Багато патронів і жодної надрукованої мішені. Перепрошую але я чув, що патрон 5.45 - 25грн/шт, а ВОГ -1300грн/шт. Це не задорого для того, щоб просто в повітря стріляти? Яка там ідеологія U.S. Marines? One shot - one kill? Отож.
    5/ чому не відпускати особовий склад на ротації? Вони ж й так їдуть туди і назад за свої гроші. Вам, що шкода? Не вертаються вчасно? Ну, так це ж не проблема бойової частини. Рапорт-прокуратура-поліція-умовно. Щотижневі автобусні маршрути "обласні центри-АТО" від МО - це теж не так вже і дорого.
    6/ чому всі "заохочення" суто грошові? Легалізація імігрантів, вступ і навчання в університетах по квоті МО, безкоштовне медичне обслуговування, страхування життя - неповний перелік заохочень в американській армії. Особливо перший пункт, нє? Або другий: приїхав нелегалом, наступного дня пішов до рекрутерів, підписав контракт в Афганістан на рік, вернувся і поступив у МІТ. Чому не продумати систему "печеньок" в ЗСУ?

    Це дрібні фінансові і логістичні нововедення у порівнянні, наприклад, з прийняттям на озброєння нового фрегату Чорноморського флоту або нової системи проти-повітряної оборони. Але наслідки позитивно впливатимуть на зацікавленість населення в побудові кар'єри військовослужбовця.

    Сьогодні ЗСУ - це уламок совкової армії. Тішить те, що в москалів такий же уламок. Тільки на відміну від нас, вони свій - посилювали 20 років. Програючи їм в чисельності, навіть з математичної точки зору ми не зможемо витиснути їх зі Сходу і Криму "в лоб". Можемо тріпати нерви партизанськими вилазками, раптово відрізáти по кавалку "сірої" території але вибити з укріплених позицій армією, яка є копією їх армії - не зможемо. Нам потрібна інша - мобільніша, інноваційніша, розумніша армія, зав'язана в систему і стандарти НАТО.

    Те, що маємо зараз - це, неефективна махіна, зі всіма її совковими недоліками і низьким "коефіціентом повернення інвестицій" але махіна взута, одягнута, нагодована перловкою, озброєна до вух, заправлена дизелем по горловини, зарита в мерзлу і забетоновану лінію зіткнення. З теплими бліндажами, буржуйками, джипами, флісками, тепловізорами і шаленою підтримкою власного народу. Щоб нас звідси "вибити" треба дууууууууууууже сильно напрягтись. А від такого напруження в декого може і грижа з'явитись. Друга. Тому не знаю як ви, а я - спокійний як удав. І чуваки з моєї батареї теж.

    ВідповістиВидалити
  18. Liudmila Yamschikova
    Щойно · Odessa ·
    сеанс дитячих запитань.
    чиновник високого рангу зустрічав НР на фронті. народ лікує. і дорікає іншим чиновникам, ще вищого рангу, що вони не зробили те саме.
    ви правда не знаєте, що перебування таких людей в таких місцях - це щонайменше купа додаткових заходів безпеки? додаткові витрати та гембель? додатковий ризик для всіх, хто навколо?
    повіз важливі прилади туди?
    а що, ніхто інший їх туди б не довіз? а якщо довезти їх таємно та без розголосу - це було б гірше? для чого зараз обговорювати у фейсбучику, що то такі ништяки-ништяки? для того, щоб викликати додаткову цікавість до них? чи там за річкою нікому не цікаво, що є у 28-ї?
    і вішенка. навіщо фото звідти ставити на кавер?

    ВідповістиВидалити
  19. Володимир Якимів
    2 хв. ·
    Чергова ‪#‎зрада‬ про забезпечення воїнів ‪#‎АТО‬:
    - берці видали демісезонні, а НЕ зимові!
    - пального нема навіть на тренування поїхати, тож прогрівають техніку лише в обід, коли температура повітря трохи підніметься...

    ВідповістиВидалити
  20. Лариса Полулях тепер хочу десь знайти їх визначення "прямого бою" або "бойового зіткнення". не знаходжу. але дуже хочу знати якими термінами вони оперують

    ВідповістиВидалити
  21. Bogdan Chumachenko‎ до АТОшні знайомства
    7 січня о 15:39
    Ребята, не по теме, но нужна ваша помощ!!!
    Тернополь, ВЧ В1428, в понедельник в часть приезжает президент! Начальство сегодня начало заниматься "очковтирательством": переселяют весь л/с в другие расположения! Хотят за выходные сделать ремонт в казарме, покрасить полы и показать нашему гаранту, что все живут в "нормальных" условиях!!! Я отказался выполнять приказ зам. командира части о переселении личного состава!!! Потому, что на протяжении года никто ничего не делал в казармах! На зиму мы сами за свой счёт утепляли казарму! Никто ни копейки, ни мотка скотча нам не дал!!! А сейчас, перед приездом Петра Алексеивича, они вдруг решили сделать ремонт!!! Чтоб пацаны потом дышали краской после того, как он уедет через пару часов!
    Мне тюрьмой угрожают за невыполнение "приказа"!!!! Угрожал подполковник Тяпкин А. Ю.! Зам командира части по тыловому обеспечению!
    Прошу максимального репоста!

    ВідповістиВидалити
  22. Володимир Якимів додає 6 new photos.
    54 хв. ·
    ‪#‎Мобілізація‬ ‪#‎АТО‬ день 272й, ср.
    ‪#‎кинули‬
    Нашій батареї бракує аптечок для всіх солдат. Тож ще минулого року (!) старшина надіслав у рідний ‪#‎Львів‬ потрібний матеріал на фірму, яка пообіцяла допомогти. Пройшов місяць, та за аптечки... навіть не бралися: "Такі нові можна купити по 100 грн. за одну - навіщо шити?" (с) Фабрика матраців "АЛМАКС" (м.Львів).
    Тож тепер ‪#‎шукаємо‬ іншу фірму, яка могла б: порізати тканину, зшити її та пришити блискавки і кріплення до аптечок.
    P.S. Всього потрібно 10 "наших" і 10 "НАТОвських" аптечок...

    ВідповістиВидалити

  23. Володимир Якимів
    1 год. ·
    ‪#‎Мобілізація‬ ‪#‎АТО‬ день 274й, пт.
    Зранку ходив у патрулі, тож пропустив... зарядку! - саме таким способом командування вирішило боротися з аватаризмом. І після кількох вправ вони таки "посипались" та повибували зі строю - зайнятися фізичною працею Смайлик «wink»
    Після наряду я поїхав зі старшиною і замполітом у дальній Штаб. Дорога загалом нормальна, за винятком кількох місць (як на фото - не лише в Бережанах воду взимку прориває)...
    В селі зайшов у сільраду (військово-цивільну адміністрацію) - земляк попросив допомогти дівчатам (так, мужиків тут майже нема) з налаштуванням комп'ютера - то налаштував 1 комп і 2 ноутбуки Смайлик «wink»
    Завантаживши продуктів, потрапили в ‪#‎УПА‬ - Українську Паперову Армію... Майже місяць наші журнали гуляли по Штабах на перевірці, тож потрібно було їх усіх заповнити до... ранкової чергової перевірки Смайлик «frown»
    Послухавши по рації доповіді про стрілецьку стрільбу по наших позиціях, поверталися після опівночі. Мороз вже опустився до -20°С, тож баклажки з водою і овочі ми розвантажили відразу, а решту залишили на ранок...
    P.S. Зарядка - це чудово. Але якщо вона подається як чергове ‪#‎колективне‬ ‪#‎покарання‬ Смайлик «frown»
    P.P.S. Шкода, що навіть молоді (20-літні) командири зіпсуті радянськими методами "виховання" особового складу. Коли ж прийдуть ‪#‎нормальні‬ кадри в ‪#‎Армія‬?...

    ВідповістиВидалити
  24. #Мобілізація #АТО день 265й, ср.
    На ранкове патрулювання взув берці #Талан – перевірити, чи правду пише Roman Trookhin. За ніч більшість снігу зтопилася, тож калабань було достатньо. І… таки вони дійсно НЕ промокли! Хоча кажуть, що це перші кілька разів. Що ж – подивимось…
    Патрулюючи, посипав “льодяні доріжки” сіллю (спеціально купив пачку солі) та попелом, також “провів меліорацію” сокирою – щоб хлопцям легше було йти снідати…
    Після патрулювання повіз командира в один із Штабів. Частина інших розрахунків поїхала на другу базу – позайматися з мінометами. А ще одне авто поїхало за пальним (дали лише дизель для Урала, бензини поки “нема” для шишариків)…
    Середа – теж банний день. Тож ще перед обідом хлопці пішли помитися. Та хоч баня була натоплена, і вода нагріта, їм відмовили: “Поки не помиється зампотєх, доти нікого не впустимо!”… Після вечірнього шикування теж спробували, але: “Зампотєх ще не приїхав і не мився, тож баня для всіх решти буде аж в суботу!” НАГЛОСТІ НАЧАЛЬСТВА НЕМАЄ МЕЖ!..
    Тож деякі солдати нагріли собі води і “прийняли душ” в туалеті.
    P.S. Увечері завітали земляки в гості. Також прийш(ла) Малан(ка) щедрувати – солдат з Бойківщини переодягнувся.

    ВідповістиВидалити
  25. Олександр КарасьСтежити
    5 лютого о 2:16 ·
    Війна - це коли ти вже майже два роки воюєш, а додому продовжують приходити з воєнкомату.
    Війна - це коли ти виконуєш свій обов’язок, а сцикливий мусор вдома шиє тобі нову справу.
    Війна - це коли на складах гниє купа зброї і техніки, а ти бігаєш з ремонтним калашматом і їздиш на розйобаному нісанчику, купленому волонтерами.
    Війна - це коли починаєш бачити різницю між баригами і ідеалістами.
    Війна - це коли на гражданці твоїй дівчині різні шакали кажуть: «покинь його, якщо зажмуриться будеш страждати» і мовчки сподіваються зайняти твоє місце.
    Війна - це коли ти їдеш з надією жмурити сєпарів пачками, а більшу частину часу єблуєш або копаєш унилі дирки в землі.
    Війна - це коли всі тебе уявлять гордим воїном, а в реальності ти більше схожий на бомжа.
    Війна - це коли ти борешся з собою, коли страх, лінь, біль, інстинкт самозбереження кажуть тобі: «Ні! Не треба!», а ти робиш крок вперед і відчуваєш, що ти правий.
    Війна - це коли тобі кажуть:«ви смертники! я за вас свічку в церкві поставлю!», а ти з зневажливою ухмилкою продовжуєш робити свою справу.
    Війна - це коли мінометний обстріл скидує всі маски і показує, хто є хто – хто герой, а хто не дуже.
    Війна - це коли ти ставиш розтяжку і розумієш, що якщо ти щось затупив, то можеш відправитись на небо.
    Війна - це коли врятована дворняга стає єдиною згадкою про людяність.
    Війна - це коли практика руйнує всі міфи і байки.
    Війна - це коли закон природнього відбору повністю не працює. Всі тупі, криві, косі, тотальні довбойоби доживають до кінця, а розумні і хоробрі хлопці кладуть свої кості.
    Війна - це коли розчаровуєшся в матеріальному, коли бачиш спалені хатки мільйонерів, мусорів і депутатів розуміючи, що немає сенсу накопичувати барахло, що варто цінувати інші речі – хоробрість, любов, дружбу, вірність, добро.
    Війна - це коли ти часто чуєш лицемірні відмазки.
    Війна - це коли ти втрачаєш побратимів під час шаленого обстрілу, а у новинах тобі речник з прес-центру АТО каже: "втрат немає, все тихо".
    Війна - це коли бачиш контраст, коли приїжджаєш на ротацію і бачиш ці похмурі лиця, порівнюючи те, що ти пережив і унилі проблемки маленьких людішок.
    Війна - це коли в соцмережах герої піздять про священну війну проти «москалів», а самі тихенько відкупляються від призову.
    Війна - це коли кожен намагається тебе повчати.
    Війна - це коли люди, які панічно бояться висоти, лазять по дахах і шукають позицію для ПТУРа.
    Війна - це коли пожежами можна милуватися.
    Війна - це коли граєш в лотерею зі своїм життям. Снаряга, навики, звання і статуси не врятують тебе від випадкового осколка.
    Війна - це коли лізеш на дах, який прострілюється, щоб дозвонитись до рідних.
    Війна - це коли вишколені і озброєні армійці, яких привезли тобі на зміну кажуть вчорашнім школярам і студентам – «Пацани не їдьте, без вас нам пізда!»
    Війна - це коли частина людей хоче нажитись, частина хоче перемогти, а решті просто однаково.
    Ройовий Добробату ОУН друг Негідник.

    ВідповістиВидалити
  26. 53 бригада переїжджає з полігону на полігон. переїзд неорганізований. Ясна Зоря під Миколаєвом. ночуємо під відкритим небом. коли потрапимо на полігон невідомо. сухпай на дві доби.. в дорозі - шість...люди мерзнуть - голодні і злі. завантаження боєприпасів на неосвітленій ділянці..у лікарів закінчились медикаменти...

    ВідповістиВидалити
  27. Виктор Матвиенко · 4 общих друга
    Да это бл*дский полигон.Условий там никаких.Мы были там в ноябре.Так что нам еще повезло.Вывели из зоны АТО и в голое поле. 4 дня тоже спали где попало.потом подвезли палатки.Сами ставили сами буржуйки в них добывали, у волонтеров.Кормили так что до сих пор перестрелять их охота. Короче опять звонок волонтерам без которых пеця войну выиграл.Ну а они родные нас никогда не бросали,это же не ГШ и не правительство.Из всего этого я понял одно что все эти выходы из АТО на полигоны для боевого слаживания это тупо отмывка денег.Я не знаю по какой схеме,но другого объяснения этим дебильным телодвижениям нет.По крайней мере я не нашел.Судите сами.Из зоны АТО снимается с линии обороны боевое подразделение.Сначала марш до станции погрузки в эшелоны со всем транспортом,вооружением и БК. Затем погрузка в эшелоны и прибытие на полигон.Вы только представте сколько бабла списывается на все это.По прибытию на полигон вы понимаете сразу что вы здесь нахрен никому не нужны.Кормят ДА! Х*ево- подтверждаю,Живем как бомжи - подтверждаю.Мы тоже не молчали ,звонили на горячую линию.Приезжала куча разных гандонов из разных штабов.Записывали на бумажки ,потом жаловались что у нас так много жалоб что у них бумажки не хватает все записать.Потом уе*ывали в неизвестном направлении и все.Да нас водили на стрельбы,да там что то типа учений толстожопые генералы устраивали.Только вы мне скажите для кого все это.Они нас ,вчера только снятых с передка хотят научить стрелять.Представляете.Тыловые дебилы не воевавшие пытаются научить воевать тех кто пришел с войны.Зато пытаются повизгивать о том что они кадровые военные.Я считаю что всех этих кадровиков надо сажать.Это же они кадровые уе*бки молча по холуйски наблюдали как януковощ разваливал армию(,да и предыдущие презики не лучше). и ничего не делали.Это кадровые уе*аны без единого выстрела сдали Крым.Это они кадровые твари здавали военные базы и склады на Донбасе и Луганске.А когда восстал народ,появились добробаты,волонтеры и простой народ организовал и обеспечил снабжение все армии, снова повылазили все эти глисты и пытаются нами командовать.Так что скотский полигон это закономерность.Что от этих дебилов ожидать. Мы тоже уже ученные.

    ВідповістиВидалити
  28. Військові комісаріати комплектуватимуться виключно офіцерами з бойовим досвідом

    Зважаючи на критичні зауваження щодо діяльності військових комісаріатів у 2014-1015 роках, керівництвом Збройних Сил прийнято рішення комплектувати офіцерські посади у цих установах виключно з числа учасників антитерористичної операції.

    Про це сьогодні під час брифінгу у прес-центрі Міністерства оборони повідомив тимчасово виконуючий обов’язки начальника Головного управління персоналу – заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майор Володимир Талалай.

    - Відповідно до рішення Генерального штабу комплектування посад військових комісарів здійснюється виключно військовослужбовцями – учасниками АТО. Що стосується інших офіцерських посад у військових комісаріатах, вони також комплектуються, як правило, учасниками АТО, - сказав генерал-майор Володимир Талалай.

    Він зауважив також, що офіцери, які не мають бойового досвіду, але бажають проходити службу у військових комісаріатах, можуть призначатися на такі посади, але лише після проходження військової служби в бойових бригадах терміном не менше 6 місяців.

    - Перед відправкою в зону АТО такі офіцери, як і всі інші військовослужбовці, мають пройти в обов’язковому порядку півторамісячну підготовку, - сказав т.в.о. начальника Головного управління персоналу – заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України. https://www.facebook.com/GeneralStaff.ua/photos/a.457652464404016.1073741827.453559011480028/639519342883993/?type=3&theater

    ВідповістиВидалити
  29. #демобілізація #ПТС
    Шкода, та наша #Армія досі не враховує помилки інших країн...
    Що нашому командуванню головне? Набрати солдат, навчити і відправити на схід (чи у #резерв)...
    Та ніхто не думає, що це не просто "набрати", а насправді - "відібрати" від сім'ї, родини, друзів та співробітників Людину. Яка через рік (бувши чи не бувши у бойових діях) повернеться до дому, до роботи...
    НІ! ТА Людина - вже НІКОЛИ НЕ повернеться! Замість неї прийде зовсім інша - Воїн. Який ззовні дуже подібний до свого попередника, та внутрішньо - інший. Причому він сам не знає, який він. І сам буде поступово це розуміти, поступаючи в різних ситуаціях інше, ніж ДО #АТО...
    Буде багато непорозумінь у сім'ї, родині, між друзями та співробітниками. Вони не розумітимуть тих змін, і постійно намагатимуться згадувати минулого, та його вже НЕ буде...
    А що влада чи військкомати? Вони працювали бодай з нашими рідними, щоб попередити їх, що ми повернемось іншими? Хоч когось, хоч раз?.. НІ. Їм і надалі головне - виконати Наказ і набрати/відправити. Їм же не жити із зміненими Людьми... Хоча це ще не факт ;-)
    P.S. #ПТС - це не Після, а ПЕРЕД Травматичний Синдром :-(

    ВідповістиВидалити