вівторок, 9 січня 2018 р.

Казка дядька Назара

Дуже добра казка. Трошечки поредагувати текст, плюс додати ілюстрації - і вийде добротне видання. Символічно, що  цей текст писався в Дні Різдва. Дякую, Назаре. Проілюстрував знимкою Олени Мудрої. Як на мій смак, сюжет для Олега Кіналя...

-- Дядьку Назал, лозкази мені казку.
-- Отож слухай. Колись давно, коли не знаю, в дуже гарній країні, в якій не пам'ятаю, жила маленька дівчинка. Її звали Маргаритка.
-- Так, як мене?
-- Так, як тебе. Дівчинка була добра і весела. Вона вміла малювати, співати і танцювати.
-- Я тозе вмію.
-- Молодець. Занадився у цю гарну країну злий чарівник. Він хотів, щоб ніхто не вмів гарно малювати, танцювати і веселитись. Щоб усі люди стали сумні і невеселі. У Маргаритки був старший братик Валентин...
-- О, то про мене казка. Я тому чарівнику!..
-- Почекай. Слухайте далі. Задумав той недобрий чоловік поламати усі олівці, знищити усі дитячі малюнки, а жителям країни наказав забути музику і танці. З кожної хати люди мали принести чаклуну музичні інструменти, фарби, пензлики і олівці, бо він всіх залякував і насилав своїх ганебних прислужників, коли хтось його ослухався. А Маргаритка і Валентин вирішили не коритися наказам злого чоловіка. Вони пішли шукати фею, щоб їх навчила, як подолати лиходія. Хлопчик і дівчинка не знали, де живе фея, але недалеко від них жив дядько, який одного разу обхитрив цілу армію прислужників і з допомогою добрих чар повернувся додому. Він, правда, тоді не зумів добратися до злого чаклуна, але зумів викрасти трохи олівців, чарівного пензлика і дитячих малюнків...
-- То був ти? -- запитав Валентин.
-- Ні. Я тоді ще не жив. Кажу ж, це було дуже давно... Дядько дітям розказав, де хатка феї і дав у дорогу чарівного пензлика. «Коли злий чаклун засне, йому треба намалювати цим пензликом вуса. Тоді він перетвориться на маленьку вусату комаху. Але треба придумати, як до нього підкрастися. То вже вам розкаже фея», -- говорив дітям дядько.
Ось діти йдуть-йдуть у Зелений гай, де живе фея, бачать: край дороги сидить сумний Козак.
-- А цого він сумний? – запитала маленька Марго.
-- Бо, щоб врятувати життя, мусів віддати свою бандуру. Але подивився козак на завзяття малечі та й вирішив йти з ними. Бо як же це так, щоб діти не боялися, а козак-воїн злякався? Йдуть вони вже втрьох.
Прийшли до феї, і вона їм радить: «Ви, коли підійдете до замку чаклуна, побачите великі двері. Їх охороняють ганебні прислужники. Щоб обійти спочатку прислужників, ти, Валентин, намалюєш чарівним пензликом такі ж самі двері, що й в замку. Слуги подумають, що вони охороняють не ті двері і підуть перевірити. Коли вони зайдуть, відразу двері замалюй, так вони зачиняться. Потім ви зайдете у замок. Там є зала, де зберігає чаклун всі музичні інструменти. Ти, Козаче, у тій залі побачиш свою бандуру. Відразу візьми її. У наступній залі палата чаклуна. Але старайтеся прийти до замку раненько, якраз коли сходить сонце. Чаклун лінивий і довго зранку спить. Він не любить ранкового проміння. Тоді, ти, Маргаритко, тихенько підкрадись і намалюй йому вуса під носом. А ти, Козаче, заграй веселу мелодію, коли Маргаритка вийде з замку. Чаклун прокинеться, почує мелодію і буде дуже злитися, а своїх намальованих вус не помітить. Почне кликати прислужників, але ж ніхто не відгукнеться, бо Валентин замалював двері і вони замуровані. Він тоді сам вибіжить з замку під сонячне ранкове проміння шукати свої слуг. А ранкове сонце його перетворить на комаху з великими вусами».
-- А я сколсе стаю за Валентина зланку.
-- Ні, я скоріше. Я до школи йду.
-- Почекайте. Чого вам сперечатися? Ви ж брат і сестра… Вийшли діти з Козаком із Зеленого Гаю. За яку годину-дві вечір насувався. Але бачать попереду хатка, світло світиться. У тій хатці жила добра жінка. Вона прийняла їх переночувати і розповіла свою історію.
«Ми колись дуже добре жили. Любили свій край, веселились. Чули, що десь там на півночі живе злий чаклун і навіть не думали, що він коли-небудь нас завойовуватиме, бо ж не любить веселощів. Але він засилав спочатку своїх ганебних прислужників, які дуже багато люду переманили до себе, а ще більше пересварили. Прислужники несли всякі погані новини про наш рідний край, аж багато моїх сусідів вирішили, що легше жити сумно, без пісень, дитячих малюнків, радості і сміху. Коли з’явився злий чаклун, то я мусіла переїхати сюди ближче до Зеленого Гаю, щоб зберегти у пам’яті трохи наших пісень. А на тому місці, де була колись моя хата, прислужники збудували злому чаклуну його страшний замок».
«Ми здолаємо чаклуна. І повалимо його замок!» -- говорив жінці Валентин.
«Ой, дітки, наше покоління багато пережило, бо не все вміло радіти рідному краю, тішитись пісням і дитячим малюнкам. І на таких, як ви, що ростете, велика надія», - відповіла жінка.
А Козак сказав:
«Тому і я з ними йду. Одного разу я побоявся прислужників, віддав їм свою бандуру. Але більше в мене страху не буде! Ми мусимо прогнати злого чаклуна і його ганебних слуг!»
Отож рано-раненько, коли ліниві люди ще сплять, підішли Валентин, Маргаритка і Козак до замку злого чаклуна. А там – ганебних прислужників бачено-небачено, вхід до замку стережуть. Валентин намалював двері, так як його вчила фея. Двері вийшли рівно такі, як вхід до замку. Козак підкрався ближче до ватаги ганебних прислужників і поставив той малюнок так, аби їм пошвидше трапився на очі.
Прислужники оглянулися і всі пішли дивитися, що ж за тими дверима таке є. Як тільки зайшов останній, Валентин швидко пензликом замалював двері, аж ті зникли. Вхід до замку став вільним.
Дітвора з Козаком зайшли в першу залу. Як багато скарбів їхнього краю вони побачили, словами не передати. Дуже багато злий чаклун виманив з простого люду і малюнків, і виробів майстрів, і скрипок, і барабанів з позолотою, різних-різних інструментів. А олівців скільки було і пензликів! Чи не зі цілої країни всю радість забрав. Недаремно дуже гарна країна сумувала. Аж бачить Козак свою бандуру. Втішився, уже б заграв, але ще не можна, щоб завчасу не збудити чаклуна. Залишилось Маргаритці підкрастися в наступній залі, де спав отой злий зайда.
-- А чого Маргаритка сама має йти? Я хочу з нею.
-- Добре, йдіть двоє. Але ти – хлопчик. Якщо щось піде не так, маєш захистити сестричку.
-- Я її в школі так само буду захищати.
-- Молодець!.. Підкралися до сплячого чаклуна діти. А той чутно хропе, аж шибки дрижать. Головне, що спить лінивець. Повела йому Маргаритка чарівним пензликом під носом з одного боку, повела з другого. Вуса вийшли, як у таргана. А він тільки трохи поморщився, хропе далі. От що значить пізно прокидатися. Вибігли діти з замку, побачив їх Козак та як вдарить веселої мелодії по струнах бандури, аж до Зеленого Гаю було чутно. Ще й заспівав Козак веселої.

Гей, нуте, хлопці – славні молодці,
Чом ви смутні, невеселі?
Чом не чувати пісні гучної?
Чом стало тихо в оселі?
Повнії чари всім наливайте,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося!

Прокинувся лиходій від веселої музики.
«Что такоє?! Кто посмєл?! Гдє моі позорниє пріслужнікі?!» -- кричав він. Але ніхто на його крики не прийшов, бо ж всіх прислужники щезли за малюнком дверей. Вилетів чаклун у злості надвір, аж забув, що сонячне проміння щойно засяяло з горизонту. І перетворився на таргана. Потім повернулися додому дуже багато людей, які змушені були виїхати з місцевостей, де збудували замок ганебні прислужники. А сам замок згодом розвалився і щез, бо нікому не був потрібен.
Так Маргаритка, Валентин і Козак, що їм зустрівся по дорозі, здолали злого чаклуна, який не любив радості, дитячих малюнків, веселощів, музики і поневолював добру, гарну, співучу країну та її народ. Раділи щастю дядько, фея, жінка, що прийняла їх на нічліг та й вся країна. А Козак грав на бандурі і піснею веселився:

Щоб в Україні нам засіяла
Ясная зіронька з неба:
Зіронька тая – Воля святая, –
Більшого щастя не треба!..

-- Я, коли вилосту, буду помагати людям!
-- І я!
-- Добре. Молодці, – кажу малятам.
-- Дядьку Назал, а ти мені злобис фотоглафії.
-- Зроблю. Зараз в тебе буде фотосесія.
-- Мамо, мамо, дядько Назал залаз мені злобить фотосесію.
-- Ставай ось так. Посміхаємося.
-- По-смі-хаємося, – раділа маленька Марго і виразно промовляла кожен раз це веселе слово.

Немає коментарів:

Дописати коментар