понеділок, 24 серпня 2015 р.

Василь Ханас: Про ЗСУ в СМС

Син Василь продовжує службу в ЗСУ. Те, що наша армія, попри кількісне та якісне зростання, потребує реформ, зрозуміло кожному, хто зіткнувся з реаліями служби в частинах, добробатах, хто займається волонтерським забезпеченням. Не все однозначно і з "відкошувальниками" від служби. Нижче пропоную підбірку його СМС стосовно ситуації в ЗСУ зсередини. Розумію, що текст потребує доопрацювання і доосмислення, але це його погляд не те, що відбувається довкола нього. Отже, солдат ЗСУ Василь Ханас про ЗСУ в СМС-повідомленнях:

Воєнкомат: 1.Лігво корупції. Відкупитись від служби в армії можна від 1000 до 3000$ . Всім заправляє воєнком. Корупція часто межує із саботажем. 2.Втрата, підміна, недостовірність в документації. - у хлопця мого призову, виявили відсутність усіх документів, зникли мед.аналізи за якими його не мали права призивати 3.Система оповіщення військовозобов''язаних -зрозуміла неефективність такої системи. Бо а)не розписався в отриманні- не мають права призивати, тому вдаються до махінацій: ловлять прохожих, роздають пусті повістки, заставляють підприємців, сільських голів, працівників житловокомунальної сфери, інших оповіщати військовозобов''язаних. Не хотілось згадувати про повістки загиблим, померлим та учасникам бойових дій. 4.Старі радянські підходи і нефаховий штат працівників, яких цікавлять цифри (план та $) а не якість підготовки військовозобов''язаних .Ротації у цій сфері проходять повільно і неефективно Добровольчі батальйони та волонтери 5.Офіційна нелегітимність. 6.Неможливість брати участь у формуваннях інших структур, якщо не відслужив у ЗСУ. (мав бажання піти служити батальон Харків-1, який легітимізований як структура МВС. Потрібно було пройти ретельний медогляд , зробити 10 копій паспорта, ідентифікаційного та інше. Я пройшов в результаті 4 медогляди. Питання: НАХіба? Не було лише штампу в приписному, що гожусь до військової служби. У тернопільському воєнкоматі так штамп і не поставили. Запропонували служити строкову.
7.За дії в зоні АТО не видають посвідчення учасника бойових дій. Бюрократ важливіший істини. 8.Здійснюється призов волонтерів та учасників бойових дій , котрі і так ретельно виконують свої функції у той же час не призивають бажаючих - старших за віком, з відхиленням у здоров*ї та інше. Хоча люди усвідомлюють на що йдуть і знають , що мають робити.
9. Нема системної роботи і з мобілізованими. Часто їх призивають, та знов ж таки не у всіх частинах вони займаються бойовою підготовкою, десь-колись вивезуть постріляти. Інший час вони нудяться та спиваються- нам потрібні такі військові? Або нехай хтось ними займається щодня, або нехай сидять вдома і очікують на поїздку в зону АТО Військова частина 10. Практично відсутня бойова і тактична підготовка: при тому що в навчальній частині були стрільби та вільна боротьба а також стройова 11.Совкові накази: незайобаний солдат - не солдат . Якщо на парі в навчальній частині лектор нічого не читає,а так було доволі часто - вчи обов''язки солдата і не відволікайся, і так 2 тижні. У військовій частині не маєш що робити:підмітай плац, вичерпуй з нього дощову воду, збивай МСЛом фарбу з турніків чи вищіпуй траву-форева) 12.Забезпечення: документи одне, а факти інше: віники, совки, відра, кокарди, нашивки купляли за власний рахунок, ми незбідніли, звичайно, розумію, що розкрадали дотепер хто що міг, але цей баг також необхідно виправити. 13. Дублюваня інформації: я чотири рази заповнював аналогічні документи (автобіографію, ще щось похоже на автобіографію, психологічний тест) та проходив медкомісії у воєнкоматі, навчальній частині та 2х строєвих частинах. Як ходив у наряди по охороні через день - так і ходжу. Питання -НАХіба. Академії 14.Курсант який не бачив в очі жодного з усіх попередніх пунктів, може прийти і командувати взводом, а то і ротою. При тому, що є учасники АТО, котрі мають бойовий досвід і готові ним ділися.. Пропозиції: створити єдину, компютерну систему обліку баз даних військовослужбовців: індентифікаційний, паспортні дані, біографія, дані про батьків, дата призову, ким призваний та інше... Її, щоб не виготовляти з нуля можна запозичити з банківських - там усе є, додати кілька колонок і забрати рахунок, (ще й кодування кожного солдата буде в 16 цифр). Зняти з посад усіх діючих воєнкомів нафіг! Те саме більшість викладачів- теоретиків в "академіях". Поставити на їх місце учасників АТО. НАВЧАТИ солдатів. І викладати боротьбу (призначити десантників тренерами), і тактику бойових дій, І стрільби, БЛЯ! Я на посаді гранатометника за три місяці гранатомету не бачив! Розібратись, нарешті, із присвоєнням учасників бойових дій волонтерам та добробатам. Це зовсім нескладноб. Додати у контрактну службу:волонтер-винахідник, щоб не призивали волонтерів, які ремонтують техніку, виготовляють безпілотники та інші необхідні речі для АТО. Розподіляти зарплату контрактників відповідно до ризику, а не до посади!

П.С. Ворог не спитає чи прибраний у нас плац. А вміти володіти зброєю - запитає.
Цей же текст на порталі "Майдан" 
Враження від служби в ЗСУ у віршах


5 коментарів:

  1. 34-річний боєць 24-ої механізованої бригади Ігор Семенович із села Рай Бережанського району вже більше року воює на Сході.

    На початку листопада 2014-го, під час обстрілів у Луганській області, разом з іншими речами та документами згорів його військовий квиток. Коли боєць наприкінці листопада прийшов додому у відпустку, написав рапорт про втрату документа, але у військовій частині у Львові рапорт… загубили. 23 лютого Ігор повернувся знову на Схід, де й донині воює з українським паспортом, а військова частина замість того, щоб розібратися у ситуації, передала матеріали справи до військової прокуратури м. Львова і проти бійця порушили кримінальне провадження, звинувачуючи його у дезертирстві.

    «Якщо не я, то хто?»
    До війни Ігор Семенович працював торговим представником Тернопільського молокозаводу «Молокія», грав також на гітарі і співав в одному з бережанських ресторанів. Мобілізували його торік 15 серпня з Бережанського військкомату.

    – Одного дня мій син повернувся з роботи додому і каже: «Мамо, я завтра – на медкомісію, мені прийшла повістка», – розповідає мати бійця Ольга Степанівна. – «Як?» – розплакалася я. «Мамо, якщо не я, то хто? Хіба ти хочеш, щоб забрали двох молодших? Краще піду я…» Крім Ігоря, у мене ще є донька Галина і двоє синів-двійнят Ромчик і Ростик, яким по 18 років. Так було важко на серці, але що робити? Зібрала речі, і він пішов…

    Спочатку Ігор Семенович був на військових навчаннях на полігоні у селі Старичі Львівської області, а через місяць його відправили на Схід. Бригада, у якій воює, переважно дислокується у Луганській області.

    Коли наприкінці листопада минулого року Ігор приїхав у відпустку, у нього було запалення легень і защемлення нерва в хребті. Він звернувся до Львівського військового шпиталю, де його оглянув невропатолог і, очевидно, щоб не класти в лікарню, сказав, що нема нічого серйозного, приписав лише якісь пігулки. А в Ігоря й далі боліла нога, терпла, він не міг ні ходити, ні сидіти. Матір наполягла, щоб поїхав до лікарні до Тернополя. Зробивши МРТ, в Ігоря виявили підозру на спинномозкову грижу – на Сході він виконував важкі роботи, копав окопи, через що, ймовірно, змістилися хребці і перетискали нерв. Боєць лікувався два місяці, а 16 лютого поїхав до військової частини і його знову відправили на Схід.

    Штраф за те, що... воює?!
    – Ігор поїхав без військового квитка, – розповідає Ольга Степанівна, – бо за той час, що лікувався, ніхто нічого не зробив. У березні я вже сама поїхала до військової частини, щоб з’ясувати, коли йому видадуть документ, а там мене ошелешили звісткою, що проти Ігоря ще 6 січня порушили кримінальне провадження і що мій син – дезертир, бо самовільно покинув військову частину…

    Ольгу Степанівну скерували до військової прокуратури у Львові. Вона не знала, до кого звертатися, стукала чи не в кожні двері… «Що тепер буде? – запитала одного зі слідчих військової прокуратури. – Це ж кримінальна відповідальність!» «Та нічого не буде, не хвилюйтеся. Якщо ваш син воює, то йому дадуть лише півтори тисячі гривень штрафу…», – «заспокоїв» слідчий. «Як це?! Штраф за те, що… воює?!» – обурилася Ольга Степанівна. Не дочекавшись пояснень, стурбована мати поїхала додому, зібрала всі необхідні довідки, виписки з лікарні і передала їх до військової прокуратури. І вже на основі цих довідок майже через п’ять місяців, 20 липня, кримінальне провадження нарешті закрили.

    – То добре, що я зорієнтувалася і владнала все, – каже Ольга Степанівна. – А якщо таке сталося і в когось нема кому потурбуватися? Хто би допоміг? Ніхто… В голові не вкладається, як таке може бути?! Добре начальникам, вони сидять у кабінетах, поки чужі діти гибіють в окопах. Богу дякувати, що провадження закрили, але ми й досі не знаємо, що з тим військовим квитком. Ігор телефонував у військову частину, там сказали, що мають провести розслідування, а тоді вже вироблять новий. Купа часу минула, а результатів досі нема…

    ВідповістиВидалити

  2. «Боляче, що не стоїмо разом з державою»
    – З військового керівництва і влади ніхто нічого не робить, – бідкається Ольга Степанівна. – Палець об палець не вдарять, щоб боєць повернувся з війни і в нього не виникало якихось штучних труднощів, щоб йому не доводилося ходити по чиновницьких кабінетах. Ігор досі не має статусу учасника АТО, тому я не можу отримувати хоч якусь допомогу. Я синові посилки висилаю, купувала йому форму, бо держава дала лише бронежилет, а волонтери – каску, та й то бронежилет такий, що через тиждень пластина прорізала тканину, й Ігор, коли виходив із поля бою, там його й залишив. Ото все, що держава дала… Берці і штани Ігор зносив настільки, що з ними вже неможливо було щось зробити. Я все йому покупляла нове – і на літній період, і на зиму, і не рахувала витрачених коштів, ні у кого не просила, але якщо вже є такий закон, що бійцям належить допомога, то оформіть усі документи і допоможіть їхнім родинам! Та де там… Складається враження, що бійці не потрібні державі, яку вони захищають. Ось що болить найбільше! Я вже бачу по своєму синові, що йому теж опускаються руки. Він до війни був набагато сильніший духом. І як, скажіть, не розчаруватися в тому всьому?!

    Ольга Степанівна розповідає, що коли Ігор приходив у відпустку, то дивувався, що там ллється кров, помирають люди, а тут – веселяться, живуть своїм життям і нарікають, що втомилися від війни… Ігор теж втомився і хоче додому – хоче нормально поїсти, виспатися і не боятися, що поряд розірветься снаряд…

    – Усі кажуть: мені та війна не потрібна. А хіба мені потрібна? – витирає сльози Ольга Степанівна. – Хіба я не втомилася? Я ще не заснула і не прокинулася без думки, як там моя дитина, адже Ігор лише за півтора кілометра від бойовиків. Усі матері намагаються заховати своїх синів, бо не хочуть дати їх на смерть. Напевно, вони люблять їх більше, ніж я свого? Тільки я свого сина не менше люблю і теж боюся, щоб він не загинув. Коли його мобілізували, мені було дуже боляче. Два тижні взагалі не могла ні їсти, ні спати, а потім думаю: «Треба далі жити, треба йти вперед». І йду до Зарваниці, і де тільки які монастирі та церкви, – скрізь молюся. Вірю, що Бог почує мої молитви, що вбереже мою дитину. Рік уже пережили, а там, може, й демобілізують… Боляче, що ми не стоїмо разом з державою, адже в єдності – сила. Але як то до нашого керівництва донести?! http://tenews.te.ua/news_all.php?id=7819

    ВідповістиВидалити
  3. Волонтери створюють альбом SMS-листування українських бійців з рідними під час війни
    Волонтери організації "Повернись живим" запустили проект "Історія нової української армії в смс". Про це повідомляється на сторінці організації у Facebook.

    Волонтери починають збирати листування солдатів, які перебували або перебувають на сході України, зі своїми рідними та близькими в тилу.

    Зібрані смс будуть в хронологічному порядку розміщені на сайті і зіставлені з ключовими датами АТО. Згодом історії увійдуть в друковану версію проекту.

    Відзначається, що пам'ятні альбоми отримають автори, історії яких увійшли до нього. Придбати альбом зможуть усі охочі, а виручені гроші будуть спрямовані на допомогу учасникам АТО.

    "Ми хочемо зберегти справжню історію війни. Історію Української Армії. Це важливо, щоб якомога більше людей дізналися правду, дізналися, що стоїть за сухими зведеннями спікерів АТО", - повідомили волонтери.

    Скріншоти смс-листування можна надсилати за адресою office@savelife.in.ua. http://www.day.kiev.ua/uk/news/160216-volontery-stvoryuyut-albom-sms-lystuvannya-ukrayinskyh-biyciv-z-ridnymy-pid-chas-viyny

    ВідповістиВидалити
  4. https://www.facebook.com/GeneralStaff.ua/photos/a.457652464404016.1073741827.453559011480028/639519342883993/?type=3&theater

    ВідповістиВидалити
  5. ВОлодя Якимів #демобілізація #ПТС
    Шкода, та наша #Армія досі не враховує помилки інших країн...
    Що нашому командуванню головне? Набрати солдат, навчити і відправити на схід (чи у #резерв)...
    Та ніхто не думає, що це не просто "набрати", а насправді - "відібрати" від сім'ї, родини, друзів та співробітників Людину. Яка через рік (бувши чи не бувши у бойових діях) повернеться до дому, до роботи...
    НІ! ТА Людина - вже НІКОЛИ НЕ повернеться! Замість неї прийде зовсім інша - Воїн. Який ззовні дуже подібний до свого попередника, та внутрішньо - інший. Причому він сам не знає, який він. І сам буде поступово це розуміти, поступаючи в різних ситуаціях інше, ніж ДО #АТО...
    Буде багато непорозумінь у сім'ї, родині, між друзями та співробітниками. Вони не розумітимуть тих змін, і постійно намагатимуться згадувати минулого, та його вже НЕ буде...
    А що влада чи військкомати? Вони працювали бодай з нашими рідними, щоб попередити їх, що ми повернемось іншими? Хоч когось, хоч раз?.. НІ. Їм і надалі головне - виконати Наказ і набрати/відправити. Їм же не жити із зміненими Людьми... Хоча це ще не факт ;-)
    P.S. #ПТС - це не Після, а ПЕРЕД Травматичний Синдром :-(

    ВідповістиВидалити