про "Шахову триходівку"

Презентація нарису-оповідання Василя Єрошенка “Шахова триходівка” відбулася в Бібліотека-музей "Літературне Тернопілля". Оповідання було набрано шрифтом Брайля мовою есперанто ще в 1934 році. Через явну антирадянщину твір довго пролежав у шухляді до адаптації звичайним шрифтом, згодом потрапив до Японії, де з’явився у форматі для зрячих.Наш земляк Viktor Payuk Віктор Паюк – відомий у світі есперантист, перекладач, дослідник. переклав це оповідання українською мовою (єдиною, на яку цей твір перекладено) .

про Віктора Паюка

27 жовтня 2017 року в бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» відбулася творча зустріч "545 нанометрів" . В гості до тернополян завітав Віктор Паюк – відомий у світі есперантист, перекладач, дослідник. На зустрічі, зокрема,  презентували книгу перекладів з есперанто українською мовою "Зелена антологія". Чому «Зелена антологія»? Тому що символічним кольором міжнародної мови спілкування Есперанто є зелений.

про 545 нанометрів

Головна тема цьогорічного Мандрівного фестивалю  документального кіно про права людини Docudays UA має назву «Чотири градуси» та присвячена проблемі зміни клімату й захисту довкілля. Екологи прогнозують: до кінця сторіччя саме на стільки підніметься середня температура на Землі, що спровокує природні катаклізми на планеті. Фестиваль пропонує відвідувач(к)ам стати каталізатором змін і подивитися на питання захисту довкілля з різних точок зору – не лише через кіно, а й через правопросвітницькі та правозахисні заходи, дискусії, екоакції. 

Один із основних кольорів, четвертий колір веселки з довжиною хвилі 520-570 нанометрів - зелений. Це колір молодості і весни, екологічних рухів і міжнародної мови есперанто ("той, що сподівається").

Віктор Паюк: Прощання з Лєніним

           

25 років тому, в серпні 1990 року мій рідний Тернопіль попрощався з Лєніним-Ульяновим. Я тоді працював у телевізійній мережі, ба, навіть, очолював профспілку Республіканської мережі телебачення №5, що охоплювала 350 працівників з 4 областей України: Хмельницької (від Кам’янця-Подільського), Тернопільської, Рівненської, Волинської (аж до Ковеля). Безперечно, настрої в людей стосовно незалежности України різнилися від негативного несприйняття й аж до пафосного «Україна понад усе!».

            Проте серпневий полудень 1990 року (даруйте, підзабув точну дату) закарбувався в моїй пам’яті на все життя: Тернопіль, згідно з рішенням міськради, планував прощально «помахати ручкою» лідеру знедолених (майже, як у мого тезки Г’юґо).