Віктор Паюк: Прощання з Лєніним

           

25 років тому, в серпні 1990 року мій рідний Тернопіль попрощався з Лєніним-Ульяновим. Я тоді працював у телевізійній мережі, ба, навіть, очолював профспілку Республіканської мережі телебачення №5, що охоплювала 350 працівників з 4 областей України: Хмельницької (від Кам’янця-Подільського), Тернопільської, Рівненської, Волинської (аж до Ковеля). Безперечно, настрої в людей стосовно незалежности України різнилися від негативного несприйняття й аж до пафосного «Україна понад усе!».

            Проте серпневий полудень 1990 року (даруйте, підзабув точну дату) закарбувався в моїй пам’яті на все життя: Тернопіль, згідно з рішенням міськради, планував прощально «помахати ручкою» лідеру знедолених (майже, як у мого тезки Г’юґо).