коли Україна осиротіла

Цей текст я мав би написати раніше. І міг би це зробити. І мав би це зробити. Віднедавна у моєму телефонному списку долучився ще один телефонічний номер, котрий ніколи не відповість на мій дзвінок. Україна осиротіла вчергове, бо цей світ полишила людина, котра направду була  символом любові і самопожертви. Ніякі слова співчуття не замінять рідним і всій українській спільноті втрати. Софія Мармус-Алієва ніколи не змагалася за присутність на шпальтах газет чи телевізійних екранах. Вона переживала і підтримувала українське кіно. Вона жила життям дітей  та онуків. Вона любила свого Миколу, його побратимів. Вона була людиною, котрих не вистачатиме всій осиротілій Україні. .

про Миколу Мармуса

Коли Миколу Васильовича Мармуса зустрічають внуки- кінематографістам варто включати камеру і фільмувати. Непідробна щирість, радість, вереск. Власне мало який сценарист такий сюжет може придумати. Внуки щасливі, щастям сяють очі дідуся. Направду хвилююча картина і , спостерігаючи збоку, випадковий перехожий навряд чи здогадується, що щасливий, усміхнений дідусь - справжній герой з непростим життєвим шляхом. Не можу не сказати, як батьком гордяться діти .

про Стефанію Шабатуру

Під час зйомок документальної стрічки "Прапори" Першою медійною групою відзнято чимало епізодів, котрі , в силу різних обставин, не увійдуть до кінцевого варіанту. Водночас такі матеріали - унікальний історичний спадок. На відео Володимир Мармус продовжує нашу розмову про Стефанію Шабатуру.

про Володимира Сеньківа

Є певний символізм в тому, що фільмувати розповідь учасника Росохацької групи Володимира Сеньківа ми вирушили в 30-річницю з часу звільнення з совєтських таборів Василя Овсієнка - громадського діяча, історика дисидентського руху. Саме публікація пана Василя про Росохацьку групу "Юнаки з огненної печі" продовжила серію публікацій