вівторок, 21 серпня 2018 р.

про Володимира Сеньківа

Є певний символізм в тому, що фільмувати розповідь учасника Росохацької групи Володимира Сеньківа ми вирушили в 30-річницю з часу звільнення з совєтських таборів Василя Овсієнка - громадського діяча, історика дисидентського руху. Саме публікація пана Василя про Росохацьку групу "Юнаки з огненної печі" продовжила серію публікацій
меморіального характеру - автобіографічних розповідей колишніх політв"язнів та учасників руху опору тоталітарному режимові післясталінського періоду. Саме ця книга, а також книга керівника групи Володимира Мармуса "Доля обрала нас" є насьогодні найдетальнішими дослідженнями діяльності групи. Розповідь пана Володимира невдовзі появиться у фільмі, але не можу не написати кілька рядків про сьогоднішню зустріч. Попри проблеми зі здоров"ям, пан Володимир постійно турбується суспільними процесами, як справжній газда намагається всіляко догодити гостям, а при згадці про свій героїчний чин 45-літньої давності, дещо ніяковіє. Водночас треба чути з якою теплотою він відгукується про своїх друзів з Росохацької групи, про побратимів у таборах, засланні та на волі. Принагідно хочу нагадати, що саме Володимир Сеньків був разом з Володимиром Мармусом  засновником групи, діяльність якої,  викликала справжній переполох совєтського керівництва на початку 70-х років. Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36 в селі  Кучино Пермської області, де  був наймолодшим в"язнем. Як він сам каже "там сиділо багато файних людей". Левко Лук"яненко, Євген Сверстюк, Євген Пронюк, Василь Лісовий, Олесь Сергієнко, вже згадуваний Василь Овсієнко... В 1980 році після заслання,  залишився у Парабелі Томської області, де  знову перетнувся з Левком Лук"яненком.  У 1989 року він машиною підвіз Левка Григоровича до потяга, яким той вирушав в рідні краї, щоб за два роки написати Акт проголошення  незалежності України... ( в 1975-77 в Парабелі відбував заслання і Микола Горбаль- В.Х.)...
Дякуємо пану Володимиру Сеньківу і його дружині Вірі за гостинну зустріч. Окрема подяка братам Мармусам - Володимиру і Миколі за організацію зустрічі, консультації і допомогу. Уже в дверях пан Володимир ще раз нагадує нам, що його внучки завтра вирушають в Київ, щоб там зустріти День Незалежности...
Більше світлин за посиланням
На початку 70-х років група юнаків із села Росохач на Чортківщині утворила підпільну організацію, котрі увійшла в історію як "Росохацька група". 
5 листопада 1972 року, на лісовій галявині члени організації прийняли присягу, текст якої написав організатор  групи Володимир Мармус. Її текст розпочинався словами: «Перед образом Святої Богородиці, перед лицем своїх товаришів урочисто присягаюся вірно служити Україні, боротися за її незалежність». Присягу прийняло десятеро хлопців: Володимир і Микола Мармуси, Петро Вітів, Петро Винничук, Василь Лотоцький, Володимир Сеньків, Андрій Кравець, Микола Слободян, Микола Лисий і Степан Сапеляк.
У ніч проти 22 січня 1973 року у Чорткові група провела свою резонансну акцію: встановила чотири синьо-жовті прапори та розвішала 19 прокламацій до 55‑ої річниці проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради в Києві.
У прокламації говорилося:
“Дорогі товариші! Сьогодні минає 55 років від того дня, коли в Києві IV Універсалом Центральної Ради було проголошено самостійність української держави. Цей історичний акт продемонстрував волю українського народу, його споконвічне прагнення до незалежності. Проте сьогоднішня радянська офіційна історіографія намагається показати цю подію в очах нашого покоління як антинародну. Це грубе перекручення історичної дійсності з обуренням засуджує передова громадськість. Це засуджує кожний, кому дорогі інтереси нації.
Дорогі товариші! Гідно зустріньмо цю знаменну дату, яка по праву вважається нашим національним святом!
Хай живе вільна Україна!”
Вже 19 лютого 1973 року почалися арешти, а наприкінці 1973 року року у Тернополі відбувся закритий суд. За статтями 62 (проведення антирадянської агітації і пропаганди) і 64 (створення антирадянської організації) Карного Кодексу УРСР Володимира Мармуса засудили до 6 років таборів суворого режиму і 5 заслання, Миколу Мармуса та Степана Сапеляка засудили до 5 років ВТК і 3 заслання к, Володимира Сеньківа і Петра Винничука — до 4 ВТК і 3 заслання, Миколу Слободяна, Василя Лотоцького і Андрія Кравця — до 3 роки ВТК і 2 заслання. 
Указом Президента України від 18.08.2006 росохацькі  побратими, нагороджені орденом „За мужність” І ступеня. Їхні імена закарбовані на пам΄ятній таблиці, відкритій на приміщенні Чортківського педучилища 26 січня 2012 року. 

Немає коментарів:

Дописати коментар