четвер, 27 квітня 2017 р.

Правда про Катинь



Катинський злочин був предметом маніпуляцій від самого початку. Німецький Рейх намагався максимально використати його проти Совітів, аби відвернути увагу від власних злочинів. Згодом в Польській народній память про геноцид в Катині намагалися приховати поснійним нагадуванням про "жорстоких українців" . Зараз змінилося небагато. Пропутінська братія тролів галасує 11 липня, аби не було чути про 17 вересня. На цьому фоні 10 квітня насправді найбільше символізує чим для поляків насамперед і для світу взагалі є Катинь. 11 квітня разом з підприємцем Сергієм Мельником на запрошення організаторів відбули поминальну месу та вечір пам'яті "Вони видобули правду  з-під землі". Польський досвід вшанування пам'яті надзвичайно важливий для сучасної України. Про сам захід текст Наталі Дутко  "Катинський злочин: знати і пам’ятати"

Віддати данину пам’яті загиблим та розповісти про справу, якій вони віддали своє життя. Саме про ці дві складові — потребу знати і пам’ятати — йшлося організаторам заходів вшанування у Львові 77-ї річниці Катинського злочину і 7-ї річниці Смоленської авіакатастрофи. 11 квітня в Архікатедральній Базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії відправили поминальну месу, а в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» відбувся вечір пам’яті «Вони видобули правду з-під землі».

   «Що довше пам’ятаємо про трагедію, то більше шансів, що вдасться уникнути її повторення», — нагадав консул Республіки Польща у Львові Мар’ян Орліковський. На заході прозвучало, що в історії Росії були й більш трагічні злочини, ніж Катинські розстріли, але не було злочину, настільки просякнутого брехнею. Представники НКВД розстріляли польських військовополонених навесні 1940 року. СРСР офіційно заявляв, що громадян Польщі вбили 1941 року гітлерівські окупанти. Правду про злочин російська радянська влада замовчувала аж до 1990 року. Тоді керівництво радянської імперії визнало відповідальність НКВД, однак зробило це аж ніяк не з доброї волі, а під потужним тиском польської громадськості. У 1991, 1994, 1995 і 1996 роках тіла загиблих ексгумували. На місці трагедії чинили спротив ексгумації.

   Поняття Катинського злочину нині вживають як збірне на означення розстрілів польських громадян не тільки у Катині біля Смоленська, а й у Твері, Мідному біля Харкова, Мінську. 10 квітня 2010 року, у дні 70-річчя розстрілів у Катині, польська делегація у складі тодішнього президента країни Леха Качинського, високопосадовців, громадських діячів, представників духовенства летіла в Смоленськ. Літак зазнав аварії, загинуло 96 осіб, відтоді Катинський злочин згадують разом зі Смоленською трагедією.
   На вечорі пам’яті, що його організували неурядова ініціатива «Клуб полонофілів», громадська організація «Студія медіа-проектів «Вартові демократії», Музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» за підтримки Незалежної медіа-профспілки України, докладніше розповіли про двох діячів, які допомагали «видобувати правду з-під землі» про Катинську трагедію і загинули в авіакатастрофі під Смоленськом. Станіслав Мікке, варшавський адвокат, головний редактор часопису польської адвокатури «Палестра», заступник голови Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва документував перебіг ексгумацій та свою першу реакцію на події. Його записи видали книжкою «Спи, хоробрий, в Катині, Харкові та Мідному». «Це була його життєва місія», — розповіла Божена Мікке, вдова загиблого в авіакатастрофі під Смоленськом Станіслава Мікке, у документальному фільмі про нього. Пані Божена розповіла про свого чоловіка і на вечорі пам’яті, наголосивши, що більшість розстріляних НКВД польських офіцерів була вчителями, юристами, людьми мирних професій, і рішення про їх знищення не мало жодного військового сенсу, а багаторічне приховування цього злочину від світу загалом було суцільним фарисейством. «Коли в Сталіна питали, куди зникли тисячі польських офіцерів, той відповідав: «Ми думаємо, що вони втекли», — «А куди ж вони могли втекти з-під Смоленська?!» — «Ми думаємо, в Манчжурію», — розповіла про діалог «вождя народів» із дипломатами дослідниця Катинського злочину Світлана Філонова.

    «У процесі ексгумації жертв Катинського злочину відбувалася потужна декомунізація. У людей змінювалася свідомість, їм повертали ставлення до людського життя, яке було до комунізму. Ніхто раніше не профанував місць поховань, цвинтарі були останньою сакральною територією. Саме комуністи спромоглися десакралізувати кладовища, ховаючи мертвих у братських могилах, могилах невідомих солдатів», — додала Світлана Філонова. 

   «Є сили, які хотіли б роз’єднати українців і поляків. Але цей вечір — ознака того, що роз’єднати нас не просто. Відчуваю, що є і буду дотичним до трагічних історичних подій Катинського злочину», — каже один з організаторів заходу журналіст, режисер Ігор Чайка. Заступник директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Вікторія Садова повідомила, що музей вшановує жертв Катині щороку. Одним із перших таких заходів була виставка, матеріали для якої самотужки зібрав син розстріляного в Катині польського офіцера львів’янин Роман Сидор, який усе життя збирав правду про свого батька.

На знимці Юрія Мельника я з Боженою Мікке та Вікторією Садовою

Немає коментарів:

Дописати коментар