Вони видобули правду з-під землі
За кількістю жертв Катинь була не наймасштабнішимм злочином СРСР. Але в ньому, як в дзеркалі, відбились найхарактерніші риси режиму, вибудованого на брехні та прихованих злочинах. Правда про Катинь – то відверта правда про СРСР. Тож не дивно, що будь-яка спроба віднайти цю правду переслідувалась надзвичайно жорстоко.
Але завжди були люди, які виборювали цю правду. Владислав Андерс, Юзеф Чапський, Януш Заводний, Єнджей Тухольський, український дисидент Святослав Караванський, Наталія Горбаневська, Юрій Зоря, Божена і Єжі Лойєк, священик Вацлав Карлович і Стефан Меляк – засновники Катинського Комітету, що діяв підпільно до 1989 р. Направду ж, цей перелік видатних імен є значно більшим.
У 80-ті роки минулого століття боротьба за правду про Катинь з окремих відважних ініціатив перетворюється на потужний громадський рух. Приперта до стіни радянська влада була змушена визнати: «Так, польських офіцерів розстріляли не німці, а НКВС СРСР».
Це була велика перемога, але не кінець боротьби за правду. Скоріше, її новий, драматичний етап. І у нього був свій літописець – Станіслав Мікке, варшавський адвокат, головний редактор часопису польської адвокатури «Палестра». Він є автором унікального документу – книги «Спи, хоробрий, в Катині, Харкові та Мідному», що оповідає про перебіг ексгумацій 1991-1996 років.
Станіслав Мікке багато років був заступником голови Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва. За діяльність в цій організації він був удостоєний Золотої Медалі «За охорону національних пам’яток». Мікке був близьким другом Анджея Пшевозніка, Генерального секретаря РОПБіМ, якого по праву вважають головнокомандуючим боротьби за правду про Катинь тих часів.
Вони обидва загинули під Смоленськом разом з більшістю найкращих достойників Катині в тій страшній авіакатастрофі 2010 року, чинники і обставини якої і досі потребують пояснень.
Ми прагнемо віддати данину їх пам’яті та розповісти про справу, якій вони присвятили своє життя, мешканцям Львова і України.
11 квітня о 17:30 в Архікатедральній Базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії (Катедральна площа, буд. 1) у Львові о. Олександр Кусий відправить месу в їх інтенцію.
В той же день о 19:00 в приміщенні Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (вул. Степана Бандери, буд. 1) відбудеться вечір пам’яті «Вони видобули правду з-під землі».
https://www.facebook.com/events/1894526834150007/
Zbrodnią katyńską (która była bez wątpienia ludobójstwem dokonanym przez państwo rosyjskie) od samego początku manipulowano. III Rzesza chciała to wykorzystać przeciw sowietom. Później w PRL pamięć zacierano i starano się "przykryć" pamięć o Katyniu gadaniem o "okrutnych Ukraińcach". I tak jest dotychczas. Proputinowskie trolle bardzo się starają aby 11 lipca był głośniejszą rocznicą od 17 września i od 13 kwietnia. W innym kontekście od 13 kwietnia ważniejszy staje się 10 kwietnia. A o Katyniu trzeba pamiętać on bowiem najlepiej symbolizuje czym była II wojna dla Polaków.
ВідповістиВидалити