23 лютого день якогось півзахисника

 ....Так вже повелося, що в Україні свято роблять абсолютно зі всього. Справжній захисник чи захисниця (тут теж є запитання до уточнення позицій) не будуть святкувати якийсь там визначений день, тому що насправді цього не потрібно. Якщо говорити конкретно про мене, то приємно коли мене просто вітають, але не святкую, хоч і маю відношення до Совєтської армії. Питання «захисник вітчизни»… Вайлуватий прапорщик 120 кілограмів і, скажімо, дівчина, яка закінчила політехнічний університет та володіє системою ракетного наведення.

Я запитую себе: який мені захисник потрібен і хто краще розбирається в проблемі? Але ми знову говоримо про те, що має бути свято, мусимо когось захищати… У безвідповідальному суспільстві треба захищати всіх! В першу чергу від держави....А  ще мусимо захищатись від совкових підходів....

Це мій коментар тернопільському ЗМІ  напередодні 23 лютого. Можливо я би й не повертався до цього питання взагалі, але сьогодні ще одна журналістка з подивом запитала, чи я насправді так думаю, чи журналісти неправильно зрозуміли. Тому підтверджую: не святкую і не збираюсь. Що за мода і потреба святкувати день чужого війська? А щодо свята, то погляньте на знимку Ігоря Крочака. Невже така зустріч - не свято? Незалежно від указів і постанов. Знимка зроблена на тернопільському стадіоні під час футбольного чемпіонату команд української діаспори. Зі мною святкують Іван Марчук та Михайло Ратушний