Стояти на дорозі...

Про дві проблеми української ідеї я вже писав у своєму деннику. Сьогодні переконався, що існує ще одна. Здається теж непереборна. Це фантастичне вміння перегороджувати проходи аби поспілкуватись на теми погоди, політики (далі що кому придумається) з сусідкою, (сусідом), знайомою (просто перехожим). А ще стати стовпчиком у маршрутці біля виходу і вперто чекати, коли тебе шарпатимуть, будуть витирати об тебе сумки, валізи, а у дощову погоду й туфлі...
Взагалі найідіотичішана річ, коли ти розумієш, що ти сам стоїш на дорозі. І не усвідомлюєш того. Навіть не тому, що тобі там стояти зручно. Якийсь дурний вибір місця. Це нагадує дружину, котра зрадила подружню вірність. Потім до смерті, вона переконуватиме всіх оточуючих, а найбільше себе, що вона була вимушена це зробити. Вона- насправді вірна, біла і пухнаста. А винен сам чоловік, бо це його насправід вибір, щоб вона зрадила..Гидотно, що потім, навіть відсутня, вона буде постійно стояти на дорозі .. І нічого вже не зміниш...Єдине питання, скльки часу буде таїти свою зраду.