Алег Аблажей :Оптика ненависті

Недавно помер знаменитий кінорежисер Ельдар Рязанов. Серед інших на цю подію відгукнувся і достатньо відомий литовський журналіст Андрюс Ужкальніс. "Жоден фільм Рязанова, - пише він, - не був ані шедевром, ані одкровенням. Взагалі вся його творчість - не більше, аніж клоунада базарного рівня. Один з найбільших гріхів цього режисера було те, що він ввів у кінематограф Людмилу Гурченко - "вискочку, яка тільки і вміла, що витріщатися й розмахувати руками, як заводне опудало". Фільм же "Іронія долі ..." займає "особливе місце в Пантеоні моєї ненависті" - патетично пише критик. 

Шкода місця надалі цитувати цей опус. Про такі тексти колись резонно писали: "Написано слиною скаженої собаки". Нема сенсу ані коментувати, ані сперечатися - навколо імен видатних творців завжди було, є і буде безліч бездарних пігмеїв, яким не дає спокою чужа слава. Однак феномен ненависті ширше антитези талант - бездарність. Існує безліч прикладів, коли найталановитіші творці люто ненавиділи один одного. "Велика корова, наповнена чорнилом" - це Гюстав Флобер про Жорж Санд. "На мій погляд, він просто ідіот!" - Хемінгуей про Джойса. А ось як Набоков оцінив Томаса Манна: "Нікчемний письменник, який писав гігантські романи". Поет Бродський настільки ненавидів поета Вознесенського, що йому ставало погано лише від вигляду віршів колеги. 

У ненависті особлива оптика - вона робить для носія огидним і неприйнятним те, що сотням тисяч несе радість і задоволення. Ненависть виключає всяку об'єктивність. Ужкальніс пише про Андрія Миронова, що це "найбільш плоский і однопланавий актор". Хоча, як кінокритик, він повинен був бачити Миронова у фільмах Авербаха і Германа, де цей актор зовсім інакший, аніж у комедіях. 

Ненависть - почуття настільки ж сильне, як і любов, кохання. Саме тому ненавистю переповнені люди, які з певнних причин обділені коханням, або не здатні на нього. Нема кохання - то вони зрілють всередині, годують ненависть. Невипадково, що такі особи зазнають краху в сімейному житті. Примітно, що розпалася і сім'я Ужкальніса. Людина, переповнена ненавистю, відштовхує від себе близьких, іноді навіть підсвідомо. Іноді такого хочеться навіть пожаліти - ненависть поступово руйнує особистість, випалює її зсередини. І ніколи не сприяє таланту. Саме ненависть водила пером Бродського, коли він писав свій наймерзенніший вірш про Україну. 

Однак найстрашніше, коли ненависть зводиться в ранг державної політики. Найяскравіший проклад - російська ненависть до Америки, України, а тепер, все більше, і до Бєларусі. "Бєларуські націоналісти виходять з підпілля" - текстами такого роду заповнене віднедавна часу російське всемережжя. Але ненавистю до бєларуської мови перенасичена і сама Республіка Бєларусь. Мабуть, немає людини, що говорить бєларуською, котра б жодного разу не зустрічалася з негативною, хамською реакцією. У всіх на слуху історія з "крамольним" графіті „Беларусь павінна быць беларускай!”. А якою вона повинна бути, на думку суддів? Але ненависть не дозволяє їм бачити абсурдність ситуації. 

Неможливо прожити життя і бути добреньким до всіх без винятку - хіба можна засуджувати когось за ненависть до тирана, вбивці і гвалтівника? Проблема однак у тому, щоб самому залишитися людиною, особистістю повноцінною, не дати ненависті, нехай навіть найблагороднішій, витіснити всі інші людські якості. Свіжий приклад - спільний знімок Михайла Ходорковського з путіністами, співачкою Валерією і її продюсером Пригожиним, за який йому добре дісталося "на горіхи" від найближчих соратників за розмивання моральних критеріїв. Аргументи критиків переконливі, але можна зрозуміти і Ходорковського - він не хоче бути такою собі посудиною, переповненою ненавистю ... Чи він не має на це права? 

Саме так: кого любити і кого ненавидіти - особистий вибір кожного з нас.

Переклад за текстом Оптыка нянавісці  Беларускае Радыё РАЦЫЯ, 

Знимка з Всемережжя