Ми, журналісти Чортків.City, раніш уже привідкрили завісу щодо зйомок фільму (публікація «У Чорткові знову знімають кіно – стрічка про легендарну «Тополю» на нашому сайті за 20 травня 2021 р.). Тоді ж, в часі спілкування з Володимиром Ханасом, дізнавшись, що в кінострічці знімався ще й уже згаданий вище Василь Мармус. Тож я ніяк не могла оминути розмови з Василем про його враження від знімального процесу. Тим паче, відрадно, що Василь – мій давній товариш.
– Василю, при яких обставинах Ти познайомився з експертом Тернопільської кінокомісії Володимиром Ханасом, котрий, власне, й входив до складу знімальної групи?
– Пан Володимир уже кілька років знайомий із моїм батьком Володимиром Мармусом. Їхня тісна співпраця розпочалася зі зйомок документального фільму «Прапори» (одним із авторів ідеї був саме п. Ханас). До слова, це фільм про групу юнаків-відчайдухів зі села Росохач, які в 1973 році вивісили прапори України по Чорткову. Вони увійшли в історію як підпільна «Росохацька група». Неодноразово ми з батьком брали участь у різних заходах, урочистостях, зустрічах національно-патріотичного спрямування, що відбувалися в Тернополі. Тож більше трьох років тому на одній з таких зустрічей я познайомився з п. Ханасом. Завжди в захопленні від тих, хто безпосередньо причетний до історії краю, хто зацікавлений такими простими хлопцями, зокрема як «Росохацька група», в плані відтворення реальних знакових подій історичного патріотичного минулого в кінострічках. Так і дійшло до пропозиції від Володимира Ханаса – спробувати себе в акторстві. Як сказав, пам’ятаю: «А чому б тобі не спробувати себе в одній із ролей кінострічки?!». І конкретно назвав, кого я мав би зіграти у фільмі «Марія». Я залюбки відразу ж погодився.
– Вагань не було? Думки про те, вдасться чи ні?
– Вагань, як таких, не було. Тема УПА, визвольних змагань мене завжди цікавила. Це передалося від батька, який змалечку розвивав у мені любов до рідної землі, патріотичний дух, виховував мене на скрижалях боротьби за незалежність і справедливість. Задумався над тим, що зіграти «кадебіста», це не дуже-то мені імпонує, та водночас – якщо мені доручили таку роль, значить треба прикласти максимум зусиль, аби передати той, навіть і негативний, емоційний стан. А втім, направду, неабияке хвилювання було присутнім з моменту власне пропозиції і аж до завершального, так би мовити, дзвінка кінозйомок. Для мене це було відчуття кіноейфорії.
– Які враження від знімального процесу?
– Враження неймовірні від загальної атмосфери кінозйомок. Почуття переповнювали перш за все від того, що мені випала нагода потрапити в своєрідний простір людей, залюблених у свою справу, працювати з маститими майстрами кінематографії. Процес кінозйомок – це, як мурашник, де загалом працюють всі, але кожен, зокрема, виконує свою певну функцію.
– Яку роль випало Тобі виконувати?
– Роль старшого лейтенанта КДБ, який проводив допит Марії. Роль не є великою, але кілька тих фраз, зізнаюся, мені доволі важко вдавалися.
– Важко, мабуть, через те, що, знаю, Ти – добродушна, щира й відкрита людина; а роль «кадебіста» вимагала прояву агресивності до українських націоналістів?
– Направду, з одного боку нелегко було перевтілитися в карателя патріотів України, а з другого – відповідальність щодо самого виконання ролі. Треба було зіграти так, аби глядач відчув на собі те жахливе моральне й фізичне знущання, яке зчиняли над українськими патріотами-в’язнями.
– Чи не було внутрішнього відчуття перенесення в ті буремні часи, астрального переходу в минуле?
– Було таке. Особливо в той момент, коли зйомки відбувалися в підвалі монастиря Бучацької єпархії: виляск від каблуків чобіт по бетонній долівці коридору підземелля гнітюче зависав у стиснутому кам’яними стінами повітрі. Мороз попід шкіру… Наче струмом, пронизувало свідомість запитання: що ж відчувала в такі моменти людина-в’язень, коли чула такі важкі кроки?.. Мабуть – так іде лише тортурна смерть… Відразу ж усвідомлення: які ж ті люди – патріоти, націоналісти – були сильні духом, що їм довелося перетерпіти, і все ж таки – перемогли.
– Виникало бажання після зйомки тієї чи іншої сцени переглянути кадри відзнятого?
– Переглянути – ні! Але було велике бажання, щоби знімальний процес власне зі мною продовжувався ще й ще. Доволі легко було мені працювати з усією знімальною групою, адже, як-то кажуть, на кожному кроці були й підтримка, й поради, й вагомі підказки-роз’яснення від фахівців кіномистецтва: режисерки Марії Яремчук, сценаристки Алли Мегель, Володимира Ханаса та й від усіх, із ким мені пощастило працювати. Так, скажімо, ввійшов у смак зйомок, що навіть тоді, коли робота зі мною була завершена, я все-таки знову і знову повертався на знімальний майданчик, бо надто захопив мене процес кінозйомки. Враження словами не можливо передати. Я щиро вдячний усій кінознімальній команді за теплу, дружню атмосферу, за те, що мав можливість стати, і став, частинкою (нехай і невеличкою) такого значимого кінопроєкту.
– Робота серйозна, але, мабуть, не обійшлося і без курйозних моментів?
– Звичайно ж, попри серйозність були й моменти, в часі яких усі просто заходилися сміхом. Особливо мені ніяк не піддавалося мовлення російською, адже від народження думаю і спілкуюся лише українською. Тому плуталися російські слова. Та, даруйте, не відкриватиму завіси всіх деталей зйомки сцен саме з моєю участю. Дочекаємося, коли кінострічка вийде на великий екран, тоді й побачимо результат. Гадаю, моєю роботою знімальна група задоволена.
– Ну що ж, із нетерпінням чекаємо вихід у світ кінострічки «Марія».
Немає коментарів:
Дописати коментар