Насправді у мене нема відповіді. Якщо на три останні запитання можу сказати, що як лінива і неорганізована особа не веду статистику, то на першу у мене нема відповіді ніколи. Сумніваюсь, що вона буде.
А цей текст пишу бо обіцяв Ксенії та Валерії і направду просльозився від подарунку Павла (жолуді з Саду Сковороди. )
Для початку процитую сам себе.
«Дерева несуть памʼять. Це дуже символічно, бо ми минаємося, відходимо, а вони залишаються і продовжують рости. Це близько людям. Олександр Степаненко не зміг приїхати на толоку, але надіслав фундуки, які сам виростив."А тепер процитую п. Олександра. "24 жовтня 2024 року у Заліщицькій державній гімназії було проведено «День пам’яті Міли Сандберг» - гімназійній аудиторії було представлено презентацію про її життєвий шлях, а також українське видання її спогадів «Світло крізь темряву».А біля меморіального знаку, що нагадує сучасникам про жертв Голокосту, за участі учнів Заліщицької гімназії та студентів Заліщицького коледжу ім. Є. Храпливого було висаджено магнолію, символічне «Дерево пам’яті Міли Сандберг». Символічно, що ця подія збіглася в часі з висадкою дерев у сквері Docudays UA. Фізично я не зміг бути присутнім, але передав Володимиру Ханасу саджанці фундуку, котрі ростимуть у сквері і тішитимуть нащадків. Наразі наші деревця ще зовсім маленькі та тендітні. Але й вони вже є живим пам’ятником: людям. Для того, аби дереву зрости і зміцніти, воно потребує нашого піклування і захисту – як сама пам’ять. Але віримо – колись наші дерева зацвітуть. А значить не згасне світло, пролите у темряві забуття."
І ще процитую кількох учасників висадки.
Наталя Віцинська - керівниця освітніх програм Музею історії євреїв (Кишинів, Молдова)
В не зовсім льотну погоду все ж ми вийшли на посадку горіхів у сквері Docudays UA. Що мені особливо сподобалося, це те що, по перше там вже є дерева, які точно визначають що тут не буде а вже є сквер Docudays UA. Звісно мине ще декілька років, коли дерев стане більше, але я вже теж не перший раз беру участь в такій акції. Вперше це було у жовтні 2022, і зараз у листопад 2024.
Що б не сталося - саджайте дерева, є така фраза, напевно твоя, і це правильно. Не будуть вони говорити про нас. Тому що поіменні дерева, просто лишаться як добра справа. І це вже добре.
А те що такі заходи відбуваються регулярно це взагалі заслуговує як кажуть у нас в Молдові «знімаю капелюха». Це дійсно така тиха, негучна, але постійна справа, які ви собі робите. Знаєш кажуть борітеся поборете, а ось ви творіть і створите хорошу справу. Їду з величезною масою вражень і звісно з вдячністю що мені вдалося потрапити у таке «відрядження», просто здійснити таку поїздку, дякую."
Олександра Козак, волонтерка
Як можна провести осінній тихий день? А як ідея, посадити ще кілька дерев на нашій планеті? Класно, що є люди, які це люблять і з якими це весело та ще й пізнавально, бо кожна зустріч, це ще частинка історії, досвід, долі, спогади. Дякую за такий гарний початок листопаду, не зважаю на холод на душі тепло, і ще кілька дерев будуть оздоровлювати нашу планету, шепотіти листям на вітрі, і колись можуть стати домом для якоїсь сім'ї птахів.
Василь Ханас, учасник АТО, старший солдат ЗСУ
Це не перше посаджене мною дерево і навіть не соте. Чимало посадив в сквері Docudays UA . Продовжуємо висадження на благо екології та майбутніх поколінь. Чекаємо на перші врожаї.
Хтось відмовився коментувати, знизуючи плечима. Щось на кшталт: "Почекаємо весни, можливо прийдеться щось досаджувати. І взагалі коментуватимемо, коли наші саджанці плодоноситимуть"
Щиро дякую всім за розуміння та допомогу.
І ще трохи про пам"ять. У сквері вже цілий ряд пам"яті тих, хто не побачить своїх дерев. Встановимо таблички - напишу. І не запитуйте поки що нічого. Бо болить. Вже після посадки 16 саджанців під час заходу Мандрівного, посадили горіх пам"яті Миколи Головенка. Із вівторка, 12 листопада, він не виходив на звʼязок. Перебував Микола на самому нулі...
Немає коментарів:
Дописати коментар