Абосолютно вірним, був би допис на кшталт “У стрічці зображено актуальне питання, що саме громадянин/ка – власник/ця держави та її енергія. Суспільство творять люди: вільні, розумні, здатні до критичного мислення та відповідальні за власну долю та долю країни. У суспільстві ми формуємо цінності, символи, героїв, міфи і традиції, які визначають нас як представника того чи іншого соціуму чи політичної нації. Саме від громадянина і його волі залежить, який напрямок оберуть суспільство і держава. “
Та власне рядки анонсу фільму 2015 року чітко все розставляють по місцях: “На Півдні України у Херсонській області ситуація дуже напружена – є загроза вторгнення росіян із Криму. Херсонський Центр допомоги військовим об’єднує багато активістів, які наполегливо й невтомно працюють заради перемоги. Автори фільму вирушають в мандрівку із Наталею, яка везе необхідні речі військовим, які бережуть південний кордон країни”
Але не у цьому конкретному випадку. Цей показ в Музеї з дядьком Гришею, а згодом наша несподівана зустріч на з Наталкою Бімбірайте та Оленою Афанасьєвою продемонстрували реальне, а не деклароване братство волонтерів в усій країні з перших днів війни. Показ викликав неабияке зацікавлення в інших тернопільських середовищах, відтак покази “Південного кордону”, як і інших стрічок про волонтерів продовжуватимуться. І тут, як на мене, роль експерта полягає не стільки у відгуках і представленні фільму (що, безперечно, є важливою складовою), скільки налагодженням ефективних комунікацій з різними волонтерськими середовищами. Окрема подяка Олександрі Лободі за опіку Дядьком Гришею та участь у підготовці показу й обговорення фільму й подальших волонтерських акціях. Ну й вітаю з таким дебютом модераторку показу Софію Гунько, бо модерувати захід з кількома експертами надзвичайно складно.
Немає коментарів:
Дописати коментар