пʼятниця, 19 січня 2018 р.

про нетрадиційні "традиції" зимового купання

Так і не зміг пригадати жодної публікації  щодо "традицій" купатися на Водохрещу. Якщо, скажімо, в Дубівцях я записав кілька згадок про "обливаний понеділок", то перерив всі нотатки і жодної згадки про купання в ополонці! І Олекса Воропай не згадує. І Номис нічого не пише. Єдиною згадкою про зимове купання є розвідка Івана Огієнка " Про дохристиянські вірування українського народу". Але там нема нічого про масовість, та й час стосувався грудня. Відтак не можу зрозуміти: в чому полягає "традиційність" і "християнськість" купелі? Хто наведе якісь притомні джерела цих "вікових традицій"?
На світлині Олег Ущенко також дивується масовим голопупченням на Водохреща і пропонує нову "традицію"...Має шанси стати масовішою :-)

13 коментарів:

  1. Роман Матис
    36 хв ·
    Facebook Creator
    ·
    Про традиції.
    Проживши чотири десятки років в Україні, на Львівщині, хочу вам сказати, що ніколи, ніколи, принаймні в селах Бойківщини, а в дитинстві та отрочестві свято Водохреща проходило в мене саме там, я не зустрічав традиції засовувати голу задницю в освячену йорданську воду. Почав цей «обряд» появлятися на рівні міст і поступово наростати, починаючи від Львова і до менших містечок, з кожним роком все більше і більше.
    І кожного року мені було цікаво де початок цієї поведінки? Ну бо одна справа хреститися в водах річки Йордан, рясно згадуваної в Біблії (Єг. 19:33,22, Єг. 18:19-20,12,7, Єг. 17:5, Єг. 16:7,1, Єг. 17:5, 5 М. 1-32, 4 М. 13:29, 4 М. 22:1, 4 М. 26:3,63, 4 М. 32:29, 4 М. 32:29 та інші) коли навколо плюсова температура і зовсім інша справа робити це вирубуючи в льоді ополонку в формі хреста (!), занурюючись у воду температурою +4 градуси за цельсієм і виходячи з неї на мороз. В останньому варіанті для мене завжди дуже сильно проглядалася рука дрімучого кремлівського православ‘я, де обрядовість завжди має на меті плекання і розвиток стадного інстинкту в супроводі з подавленням критичного мислення.
    І от фото у Фейсбук і такі новини мене з кожним роком переконують в тому, що не наше це діло, не українське, а совок свого часу запустив коріння у багато сфер і з деяких ми його досі не тільки не викорінили але і продовжуємо культивувати.
    Отже, глянемо хто там в ополонці склав вам компанію. Те що це зробив діючий цар Мордору Володими Володимирович ІксІгрекЙло думаю всі знаєте? Вийшов в прекрасному кожуху, вишиваних валянках, перехрестився з ліва направо (схоже це свідчення не особливої релігійності індивіда) і пресслужба зробила про це сюжет.
    Але крім того, за посиланням нижче, зробила це в Твєрскій області і Кандидат в Президенти Мордору, як її називають медіа (!!!) «православна порноакторка» Єлєна Бєркова. ( тут лишаємо місце для великої паузи щоб обдумати словосполучення «православна порноакторка» )

    Словом приємного вам перегляду і думаємо, думаємо, шановні

    ВідповістиВидалити
  2. http://old.philology.lnu.edu.ua/teoria_praktyka_ukr_mova/vyp_03_2008/50.%20Plotnikova.pdf
    http://www.nikpravda.com.ua/dekilka-zauvag-shhodo-pirnannya-u-krizhanu-vodu-na-vodohreshha/

    ВідповістиВидалити
  3. Цікаво, що традиція занурення всього тіла на свято Хрещення Господнього в крижану воду не є споконвічною народною українською традицією, як дехто може думати. Інформації про такий звичай не знайти в працях відомих етнографів на кшталт Олекси Воропая чи Василя Скуратівського, які зафіксували багато інших народних дій, що робилися в цей день, – стріляння мисливців з рушниць у повітря, вмивання дівчатами обличчя в річці в пообідню пору тощо. Так звідки ж прийшла традиція пірнання в ополонку?

    Звичай стрибати на Водохреща у воду пішов з теплої Греції. Там на свято Хрещення Господнього влаштовуються народні гуляння, під час яких у водойму кидають хрест і організовують змагання, хто швидше виловить цей хрест із води. Якщо казати про українські землі, то подібні розваги були притаманні греками, які мешкали на південному узбережжі Криму (де клімат м’якше та тепліше, ніж на материковій Україні). Як можна довідатися з оповідання Олександра Купріна «Водолази» з циклу «Лістригони», змагання з пірнанням у воду за хрестом на Водохреща існували на початку ХХ століття в Балаклаві, і брали в них участь досвідчені рибалки-греки, котрі звикли до прохолодної (навіть для реалій кримської погоди) води. Бездумне ж пересадження на терени материкової України грецьких народних традицій святкування Хрещення Господнього (ще й у спотвореному вигляді з додаванням забобонів) ні до чого доброго призвести не зможе – лише збільшить кількість «клієнтів» швидкої медичної допомоги.

    Отже, достеменно можна стверджувати, що пірнання в ополонку на Водохреща жодного стосунку ні до християнства, ні до старовинних українських звичаїв не має. А з медичної точки зору підходить лише для так званих «моржів» або людей із підвищеною міцністю здоров’я. Тому, якщо хтось хоче зануритися на свято Хрещення Господнього в крижану водичку, то перед цим не зайвим було б кілька разів подумати.

    Сергій Гололобов

    ВідповістиВидалити
  4. Альбина Ахметова
    1 год ·
    Сколько помню, многие годы казахи с удовольствием ныряли в прорубь в крещение. Просто за компанию, для себя, еще по какой-то причине, да даже ради спортивного интереса. В этом году число возмущенных постов по этому поводу просто шокирует. Увы, но процент религиозного и шовинисткого мракобесия в стране растет в геометрической прогрессии. Как и количество наследников страны советов, которые никто не спрашивал. Грустно... Альбина Ахметова При совке не наблюдала😀

    ВідповістиВидалити
  5. Andrejs Andronovs у нас верующие идут- православные. Православная церковь всё организовывает- Скорую помощь Электро, палатки . ну А после них, все кто Угодно. спортсмены. закалисты всякие- никто не запрещает.А вот видео есть правда ещё прошлогоднее -https://youtu.be/-N8NkUrMBmM

    ВідповістиВидалити
  6. Женя Дисс В общем, в процессе дискуссии выяснилось:
    1. Батюшки могут быть в "штатском", но не во время службы.
    2. Батюшки никого не призывают нырять, это делают политики из "скрепных" и хз каких соображений. Ни к вере, ни к духу Крещения это отношения не имеет( я что-то в этом роде и думала). То есть, подавать пример ныряния тоже никому не обязаны.
    3. Мнения по поводу полезности данного мероприятия для здоровья у разных людей расходятся.

    ВідповістиВидалити
  7. Але і балаклавським рибалкам вдалося одного разу вразити італійців

    незвичайним і в своєму роді прекрасним видовищем. Це було 6 січня, у

    день хрещення господнього, - день, який справляється у Балаклаві зовсім

    особливим чином.

    До цього часу італійські водолази вже остаточно переконалися в

    безплідності подальших робіт з підняття ескадри. Їм залишалося всього

    лише за кілька днів до відплиття додому, в милу, рідну, веселу Генуї, і

    вони квапливо приводили в порядок пароплав, чистили і мили палубу,

    розбирали машини.

    Вид церковної процесії, духовенство в золотих ризах, хоругви, хрести і

    образу, церковний спів - все це привернуло їх увага, і вони стояли

    уздовж борта, опершись на поручні.

    Духовенство зійшло на поміст дерев'яної пристані. Ззаду густо роїлися

    жінки, старики і діти, а молодь у човнах на затоці тісним півколом

    оперезала пристань.

    Був сонячний, прозорий і холодний день; випав за ніч сніг ніжно

    лежав на вулицях, на дахах і на лисих бурих горах, а вода в затоці

    синіла, як аметист, і небо було блакитне, святкове, усміхнене.

    Молоді рибалки на човнах були одягнені тільки для пристойності в одне спіднє

    білизна, інші ж були голі до пояса. Всі вони тремтіли від холоду, щулилися,

    потирали змерзлі руки і груди. Струнко і незвично солодко лунало спів

    хору по нерухомій гладі води.

    "У Йордані крещающуся..." - тонко і фальшиво заспівав священик, і високо

    піднятий хрест заблищав в його руках білим металом... Настав самий

    серйозний момент. Молоді рибалки стояли кожен на носі свого баркаса, всі

    напівроздягнені, нахиляючись вперед в нетерплячому очікуванні.

    У другий раз проспівав священик, і хор підхопив струнко і радісно "У

    Йордані". Нарешті, в третій раз піднявся хрест над натовпом і раптом,

    кинутий рукою священика, полетів, описуючи блискучу дугу в повітрі, і

    дзвінко впав у море.

    У той же момент з усіх баркасів з плескотом і криками кинулися у воду

    вниз головами десятки міцних, м'язистих тел. Пройшло секунди три-чотири.

    Порожні човни похитувалися, кланяючись. Збурена вода ходила взад і

    вперед... Потім одна за одною почали показуватися над водою мотающиеся

    фиркаючі голови, з волоссям, що падають на очі. Пізніше інших виринув

    з хрестом у руці молодий Яні Липиади.

    Веселі італійці не могли зберегти належної серйозність при вигляді

    цього незвичайного, освяченого сивою давниною, напівспортивного,

    полурелигиозного обряду. Вони зустріли переможця такими дружними

    оплесками, що навіть добродушний священик докірливо похитав головою:

    - Недобре... І дуже недобре. Що це їм - театральне

    вистава?..

    Сліпуче виблискував сніг, ласкаво синіла вода, золотом сонце обливало

    затока, гори і людей. І міцно, густо пахло могутньо морем. Добре!

    http://bibliograph.com.ua/rusKuprin/72.htm

    ВідповістиВидалити
  8. http://shron1.chtyvo.org.ua/Moisei_Antonii/Vodokhreschenski_zvychai_ta_obriady_rumuniv_Bukovyny.pdf
    Стосовно купання в ополонці – це не є християнський звичай, про це нічого не говориться у церковних книжках та статутах – це традиція, але до неї слід підходити тверезо в усіх смислах і помірковано. Як правило, пірнають в ополонки у цей день любителі екстриму. Ми забуваємо про молитву, це радше така своєрідна «зимова розвага», звісно – «за вірою вашою буде вам», але не варто і випробовувати Боже милосердя, адже фізичні закони ніхто не відміняв, розповів священик Олександр.
    Посилання на джерело: https://vsim.ua/lyudi/kupannya-v-opolontsi-na-vodohresche-traditsiya-narodu-chi-hristiyanski-10667267.html

    ВідповістиВидалити
  9. Лариса Полулях поширила спогад.
    2 год ·
    Камінг-аут. Я купалась в Йордані. Було. Перед цим місцевий дядько сказав, що треба купити для цього довгу льолю. В трусах і з голими цицьками в Йордані омиватись не гламур. Також сказав, що нада зосередитись, певне подумати і всьо такоє - ну, це не купання, а ритуал.
    В сусідню купальню зайшли люди з групи, яку ми супроводжували. Мальчики і дєвочки постсовка з разними нехілими статусами на держ службах. Рєзвілісь вольно. Коли вийшли, дядечко запропонував їм купити відео запису
    За 20 доларів. Каждому. Вони смутілісь. Но купили. Тоді дядечко запропонував купити запис. За 200.

    В Йордані купатись тепло

    ВідповістиВидалити
  10. Лариса Полулях
    18 січня 2018 р. ·
    Тут у нас теологічна дискусія на тему - з яких хуйов лізти в ополонку і яка падлюка то видумала. МП батюшка щось пробував про Йордан і очищення і смірєніє. На вопрос коли в наших краях почалась ця срамотна Слдом і Гоморра не отвічає. Чого сам не очищається - не признається. Но дуже хоче бути вєжлівим. Пока даже трохи получається

    ВідповістиВидалити
  11. Тетяна ВисоцькаСтежити
    4 год
    Відразу застерігаю: усім без образ. Лише хочу нагадати, що занурювання в ополонку 19 січня – це російська традиція. Наші ж пращури на Водохреща не купалися.

    Ось що пару років тому на цю тему написав архиєпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви, Ігор Ісіченко:

    – В останнє десятиріччя поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята поширилася ще одна «скрепа», що має єднати українців із «русскім міром» - звичай хрещенського моржування.

    Київська християнська традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж Хрещення Господнього з пієтетом. У церкві велике освячення води відправлялося напередодні, 5 січня.

    А в сам день Богоявлення, 6 січня, громада вирушала на річку, озеро або ставок. Там заздалегідь виливався зі скрижанілої води, часто забарвленої буряковим квасом, хрест, ставився престіл, розчищалася ополонка і священик відправляв у ній освячення води. Це освячення називалося ще Йорданським, бо кожна водойма з освяченою водою символічно уподібнювалася до річки Йордан, у якій Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі.

    Воду з освяченої водойми пили, нею кропили оселі, її зберігали в хатах як велику святиню. Нікому й на гадку не спало б купатися в цій воді. Навпаки – подекуди існувала навіть народна пересторога: до кінця богоявленських свят або принаймні три дні не використовувати освячені водойми для побутових потреб, не занурюватися в них оголеним тілом.

    Натомість у російських селах поширилася цілком інша звичка: пірнати в ополонку відразу після освячення води. Вона мала свої історичні прецеденти. Пригадаймо: ще наша «Повість временних літ» передає подив апостола Андрія Первозваного, коли він, встановивши хрест у Києві, подався на північ і там побачив у землях фіно-угорських племен, де згодом сформувався російський народ, лазні. В уста апостола Нестор-літописець вкладає розгублені спогади про диваків, які після лазні «вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть». Можливо, спонукою для росіян став теж побачений у Греції звичай кидати після освячення води хрест у море, звідки його діставали пірнальники.

    Перед большевицьким переворотом і запровадженням державного атеїзму хрещенські купання поширилися в російських селах, а звідти перейшли і в марґінальні верстви міщан. Ясна річ, жодному чиновникові, а тим більше високопосадовцеві чи інтеліґентові, не спало б на гадку приєднатися до цих простонародних розваг. Російська церква їх не забороняла, приймаючи за одну з ознак сили свого народу за логікою популярного там прислів’я: «Что русскому здорово, то немцу смерть». Мірою зросійщення захоплених Москвою теренів цей дивакуватий обряд починає поширюватися і на них.

    Заборона комуністами церковних відправ поза храмом унеможливила хресні ходи «на Йордан» і супровідні звичаї. Але з падінням імперії зла та приходом до церкви натовпів невоцерковлених людей із напівпоганськими уявленнями про віру, богоявленські купання раптом перейшли із категорії сумнівного ескорту в центральні елементи нової російської релігійности.

    Різного роду жириновські почали демонструвати свою наготу перед телекамерами, виражаючи цим російський патріотизм і «почвенническую» причетність до народної звичаєвости. «Шарикови», що повилазили на поверхню суспільного життя, не усвідомлювали, що до революції представники суспільних еліт ніколи б не полізли прилюдно в ополонку. Публічне купання на Богоявлення перетворилося в Росії Путіна на маніфестацію національної ідентичности, одну зі «скреп», що єднають російський народ у протистоянні цивілізованому світові.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Політичні еліти України, позбавлені міцного відчуття власної національної ідентичности й обтяжені безліччю комплексів, з дивовижною недалекоглядністю включилися в цю гру. За часів Віктора Ющенка участь у хрещенському купанні стала візитівкою лояльности до київських еліт. Президента і його оточення стали наслідувати реґіональні чиновники, причому часто формально належні до «національно-демократичних» партій. І поступово купальний супровід освячення води вийшов за межі російської громади в Україні, почав, ніби ракова пухлина, заражати й ідеологічно далекі від неї середовища.

      Годі й говорити, що хрещенське купання абсолютно суперечить характерові християнського свята. Адже на Богоявлення Церква вшановує акт смирення Божого Сина. Ісус Христос, не маючи жодного гріха, приходить, аби перед усіма скласти символічний акт покаяння: прийняти від Іоана Хрестителя обмивання йорданською водою.

      Натомість занурення в крижану воду має продемонструвати фізичну силу, витривалість, тілесну привабливість учасника цієї гри. По суті - гри марнославства. А до неї неодноразово додається й споживання оковитої – мовляв, «щоб нагрітися».
      ——————————————————————

      Видалити

    2. Те саме свого часу писав і священик Юрій Юрченко:
      – Останнім часом став досить поширеним московський звичай - купання в хрещенській ополонці після освячення в ній води.

      В старій Україні наші благочестиві предки не робили цього. Пращури мали велику побожність, шанували святиню - освячену воду, до того ж мали цноту - роздягатися привселюдно, та ще й на таке свято, вважали за ганьбу та зневагу Господнього дня.

      Тепер же чимало людей не мають а ні побожности, а ні цноти, а священики мовчать ніби води в рот набрали. А чого? Треба знати свої побожні, правдиві християнські звичаї.

      Освячена на Водохреща вода зветься "Велика Святиня". То ж і ставитися до неї слід належним чином. Не варто ганьбити святого празника. Хто ж маючи правдиву пошану до Господа, у святиню - освячену воду, полізе напідпитку чи голяка, чи з реготом і криком, чи заради розваги і пустощів?
      Розумний і благочестивий, навряд. Хіба лиш той, що має хибне розуміння того нащо освячується водичка і як її використовувати.

      Далі подається, на згадку забудькам, фрагмент з книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу.

      Тут нагадується про правильне ставлення до свята Богоявлення і святої води. Опущені лише деякі забобони.
      «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»

      __________________
      БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ. ВОДОХРЕЩА.

      Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

      Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

      Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.

      На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

      Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

      Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

      Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат. Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду».

      Видалити