Так і не зміг пригадати жодної публікації щодо "традицій" купатися на Водохрещу. Якщо, скажімо, в Дубівцях я записав кілька згадок про "обливаний понеділок", то перерив всі нотатки і жодної згадки про купання в ополонці наших дідів та батьків. Жодної! ! І Олекса Воропай не згадує. І Номис нічого не пише. Єдиною згадкою про зимове купання є розвідка Івана Огієнка " Про дохристиянські вірування українського народу". Але там нема нічого про масовість, та й час стосувався грудня. Відтак не можу зрозуміти: в чому полягає споконвічна "традиційність" і "християнськість" масової купелі? Хто наведе якісь притомні джерела цих "вікових традицій українців"? Бо дуже "руськомірством" це виглядає.
На світлині
Олег Ущенко також дивується масовим голопупченням на Водохреща і пропонує нову "традицію"...Має шанси стати масовішою :-)
Роман Матис
ВідповістиВидалити36 хв ·
Facebook Creator
·
Про традиції.
Проживши чотири десятки років в Україні, на Львівщині, хочу вам сказати, що ніколи, ніколи, принаймні в селах Бойківщини, а в дитинстві та отрочестві свято Водохреща проходило в мене саме там, я не зустрічав традиції засовувати голу задницю в освячену йорданську воду. Почав цей «обряд» появлятися на рівні міст і поступово наростати, починаючи від Львова і до менших містечок, з кожним роком все більше і більше.
І кожного року мені було цікаво де початок цієї поведінки? Ну бо одна справа хреститися в водах річки Йордан, рясно згадуваної в Біблії (Єг. 19:33,22, Єг. 18:19-20,12,7, Єг. 17:5, Єг. 16:7,1, Єг. 17:5, 5 М. 1-32, 4 М. 13:29, 4 М. 22:1, 4 М. 26:3,63, 4 М. 32:29, 4 М. 32:29 та інші) коли навколо плюсова температура і зовсім інша справа робити це вирубуючи в льоді ополонку в формі хреста (!), занурюючись у воду температурою +4 градуси за цельсієм і виходячи з неї на мороз. В останньому варіанті для мене завжди дуже сильно проглядалася рука дрімучого кремлівського православ‘я, де обрядовість завжди має на меті плекання і розвиток стадного інстинкту в супроводі з подавленням критичного мислення.
І от фото у Фейсбук і такі новини мене з кожним роком переконують в тому, що не наше це діло, не українське, а совок свого часу запустив коріння у багато сфер і з деяких ми його досі не тільки не викорінили але і продовжуємо культивувати.
Отже, глянемо хто там в ополонці склав вам компанію. Те що це зробив діючий цар Мордору Володими Володимирович ІксІгрекЙло думаю всі знаєте? Вийшов в прекрасному кожуху, вишиваних валянках, перехрестився з ліва направо (схоже це свідчення не особливої релігійності індивіда) і пресслужба зробила про це сюжет.
Але крім того, за посиланням нижче, зробила це в Твєрскій області і Кандидат в Президенти Мордору, як її називають медіа (!!!) «православна порноакторка» Єлєна Бєркова. ( тут лишаємо місце для великої паузи щоб обдумати словосполучення «православна порноакторка» )
Словом приємного вам перегляду і думаємо, думаємо, шановні
http://old.philology.lnu.edu.ua/teoria_praktyka_ukr_mova/vyp_03_2008/50.%20Plotnikova.pdf
ВідповістиВидалитиhttp://www.nikpravda.com.ua/dekilka-zauvag-shhodo-pirnannya-u-krizhanu-vodu-na-vodohreshha/
Цікаво, що традиція занурення всього тіла на свято Хрещення Господнього в крижану воду не є споконвічною народною українською традицією, як дехто може думати. Інформації про такий звичай не знайти в працях відомих етнографів на кшталт Олекси Воропая чи Василя Скуратівського, які зафіксували багато інших народних дій, що робилися в цей день, – стріляння мисливців з рушниць у повітря, вмивання дівчатами обличчя в річці в пообідню пору тощо. Так звідки ж прийшла традиція пірнання в ополонку?
ВідповістиВидалитиЗвичай стрибати на Водохреща у воду пішов з теплої Греції. Там на свято Хрещення Господнього влаштовуються народні гуляння, під час яких у водойму кидають хрест і організовують змагання, хто швидше виловить цей хрест із води. Якщо казати про українські землі, то подібні розваги були притаманні греками, які мешкали на південному узбережжі Криму (де клімат м’якше та тепліше, ніж на материковій Україні). Як можна довідатися з оповідання Олександра Купріна «Водолази» з циклу «Лістригони», змагання з пірнанням у воду за хрестом на Водохреща існували на початку ХХ століття в Балаклаві, і брали в них участь досвідчені рибалки-греки, котрі звикли до прохолодної (навіть для реалій кримської погоди) води. Бездумне ж пересадження на терени материкової України грецьких народних традицій святкування Хрещення Господнього (ще й у спотвореному вигляді з додаванням забобонів) ні до чого доброго призвести не зможе – лише збільшить кількість «клієнтів» швидкої медичної допомоги.
Отже, достеменно можна стверджувати, що пірнання в ополонку на Водохреща жодного стосунку ні до християнства, ні до старовинних українських звичаїв не має. А з медичної точки зору підходить лише для так званих «моржів» або людей із підвищеною міцністю здоров’я. Тому, якщо хтось хоче зануритися на свято Хрещення Господнього в крижану водичку, то перед цим не зайвим було б кілька разів подумати.
Сергій Гололобов
Альбина Ахметова
ВідповістиВидалити1 год ·
Сколько помню, многие годы казахи с удовольствием ныряли в прорубь в крещение. Просто за компанию, для себя, еще по какой-то причине, да даже ради спортивного интереса. В этом году число возмущенных постов по этому поводу просто шокирует. Увы, но процент религиозного и шовинисткого мракобесия в стране растет в геометрической прогрессии. Как и количество наследников страны советов, которые никто не спрашивал. Грустно... Альбина Ахметова При совке не наблюдала😀
Andrejs Andronovs у нас верующие идут- православные. Православная церковь всё организовывает- Скорую помощь Электро, палатки . ну А после них, все кто Угодно. спортсмены. закалисты всякие- никто не запрещает.А вот видео есть правда ещё прошлогоднее -https://youtu.be/-N8NkUrMBmM
ВідповістиВидалитиЖеня Дисс В общем, в процессе дискуссии выяснилось:
ВідповістиВидалити1. Батюшки могут быть в "штатском", но не во время службы.
2. Батюшки никого не призывают нырять, это делают политики из "скрепных" и хз каких соображений. Ни к вере, ни к духу Крещения это отношения не имеет( я что-то в этом роде и думала). То есть, подавать пример ныряния тоже никому не обязаны.
3. Мнения по поводу полезности данного мероприятия для здоровья у разных людей расходятся.
Але і балаклавським рибалкам вдалося одного разу вразити італійців
ВідповістиВидалитинезвичайним і в своєму роді прекрасним видовищем. Це було 6 січня, у
день хрещення господнього, - день, який справляється у Балаклаві зовсім
особливим чином.
До цього часу італійські водолази вже остаточно переконалися в
безплідності подальших робіт з підняття ескадри. Їм залишалося всього
лише за кілька днів до відплиття додому, в милу, рідну, веселу Генуї, і
вони квапливо приводили в порядок пароплав, чистили і мили палубу,
розбирали машини.
Вид церковної процесії, духовенство в золотих ризах, хоругви, хрести і
образу, церковний спів - все це привернуло їх увага, і вони стояли
уздовж борта, опершись на поручні.
Духовенство зійшло на поміст дерев'яної пристані. Ззаду густо роїлися
жінки, старики і діти, а молодь у човнах на затоці тісним півколом
оперезала пристань.
Був сонячний, прозорий і холодний день; випав за ніч сніг ніжно
лежав на вулицях, на дахах і на лисих бурих горах, а вода в затоці
синіла, як аметист, і небо було блакитне, святкове, усміхнене.
Молоді рибалки на човнах були одягнені тільки для пристойності в одне спіднє
білизна, інші ж були голі до пояса. Всі вони тремтіли від холоду, щулилися,
потирали змерзлі руки і груди. Струнко і незвично солодко лунало спів
хору по нерухомій гладі води.
"У Йордані крещающуся..." - тонко і фальшиво заспівав священик, і високо
піднятий хрест заблищав в його руках білим металом... Настав самий
серйозний момент. Молоді рибалки стояли кожен на носі свого баркаса, всі
напівроздягнені, нахиляючись вперед в нетерплячому очікуванні.
У другий раз проспівав священик, і хор підхопив струнко і радісно "У
Йордані". Нарешті, в третій раз піднявся хрест над натовпом і раптом,
кинутий рукою священика, полетів, описуючи блискучу дугу в повітрі, і
дзвінко впав у море.
У той же момент з усіх баркасів з плескотом і криками кинулися у воду
вниз головами десятки міцних, м'язистих тел. Пройшло секунди три-чотири.
Порожні човни похитувалися, кланяючись. Збурена вода ходила взад і
вперед... Потім одна за одною почали показуватися над водою мотающиеся
фиркаючі голови, з волоссям, що падають на очі. Пізніше інших виринув
з хрестом у руці молодий Яні Липиади.
Веселі італійці не могли зберегти належної серйозність при вигляді
цього незвичайного, освяченого сивою давниною, напівспортивного,
полурелигиозного обряду. Вони зустріли переможця такими дружними
оплесками, що навіть добродушний священик докірливо похитав головою:
- Недобре... І дуже недобре. Що це їм - театральне
вистава?..
Сліпуче виблискував сніг, ласкаво синіла вода, золотом сонце обливало
затока, гори і людей. І міцно, густо пахло могутньо морем. Добре!
http://bibliograph.com.ua/rusKuprin/72.htm
http://shron1.chtyvo.org.ua/Moisei_Antonii/Vodokhreschenski_zvychai_ta_obriady_rumuniv_Bukovyny.pdf
ВідповістиВидалитиСтосовно купання в ополонці – це не є християнський звичай, про це нічого не говориться у церковних книжках та статутах – це традиція, але до неї слід підходити тверезо в усіх смислах і помірковано. Як правило, пірнають в ополонки у цей день любителі екстриму. Ми забуваємо про молитву, це радше така своєрідна «зимова розвага», звісно – «за вірою вашою буде вам», але не варто і випробовувати Боже милосердя, адже фізичні закони ніхто не відміняв, розповів священик Олександр.
Посилання на джерело: https://vsim.ua/lyudi/kupannya-v-opolontsi-na-vodohresche-traditsiya-narodu-chi-hristiyanski-10667267.html
Лариса Полулях поширила спогад.
ВідповістиВидалити2 год ·
Камінг-аут. Я купалась в Йордані. Було. Перед цим місцевий дядько сказав, що треба купити для цього довгу льолю. В трусах і з голими цицьками в Йордані омиватись не гламур. Також сказав, що нада зосередитись, певне подумати і всьо такоє - ну, це не купання, а ритуал.
В сусідню купальню зайшли люди з групи, яку ми супроводжували. Мальчики і дєвочки постсовка з разними нехілими статусами на держ службах. Рєзвілісь вольно. Коли вийшли, дядечко запропонував їм купити відео запису
За 20 доларів. Каждому. Вони смутілісь. Но купили. Тоді дядечко запропонував купити запис. За 200.
В Йордані купатись тепло
Лариса Полулях
ВідповістиВидалити18 січня 2018 р. ·
Тут у нас теологічна дискусія на тему - з яких хуйов лізти в ополонку і яка падлюка то видумала. МП батюшка щось пробував про Йордан і очищення і смірєніє. На вопрос коли в наших краях почалась ця срамотна Слдом і Гоморра не отвічає. Чого сам не очищається - не признається. Но дуже хоче бути вєжлівим. Пока даже трохи получається
Тетяна ВисоцькаСтежити
ВідповістиВидалити4 год
Відразу застерігаю: усім без образ. Лише хочу нагадати, що занурювання в ополонку 19 січня – це російська традиція. Наші ж пращури на Водохреща не купалися.
Ось що пару років тому на цю тему написав архиєпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви, Ігор Ісіченко:
– В останнє десятиріччя поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята поширилася ще одна «скрепа», що має єднати українців із «русскім міром» - звичай хрещенського моржування.
Київська християнська традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж Хрещення Господнього з пієтетом. У церкві велике освячення води відправлялося напередодні, 5 січня.
А в сам день Богоявлення, 6 січня, громада вирушала на річку, озеро або ставок. Там заздалегідь виливався зі скрижанілої води, часто забарвленої буряковим квасом, хрест, ставився престіл, розчищалася ополонка і священик відправляв у ній освячення води. Це освячення називалося ще Йорданським, бо кожна водойма з освяченою водою символічно уподібнювалася до річки Йордан, у якій Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі.
Воду з освяченої водойми пили, нею кропили оселі, її зберігали в хатах як велику святиню. Нікому й на гадку не спало б купатися в цій воді. Навпаки – подекуди існувала навіть народна пересторога: до кінця богоявленських свят або принаймні три дні не використовувати освячені водойми для побутових потреб, не занурюватися в них оголеним тілом.
Натомість у російських селах поширилася цілком інша звичка: пірнати в ополонку відразу після освячення води. Вона мала свої історичні прецеденти. Пригадаймо: ще наша «Повість временних літ» передає подив апостола Андрія Первозваного, коли він, встановивши хрест у Києві, подався на північ і там побачив у землях фіно-угорських племен, де згодом сформувався російський народ, лазні. В уста апостола Нестор-літописець вкладає розгублені спогади про диваків, які після лазні «вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть». Можливо, спонукою для росіян став теж побачений у Греції звичай кидати після освячення води хрест у море, звідки його діставали пірнальники.
Перед большевицьким переворотом і запровадженням державного атеїзму хрещенські купання поширилися в російських селах, а звідти перейшли і в марґінальні верстви міщан. Ясна річ, жодному чиновникові, а тим більше високопосадовцеві чи інтеліґентові, не спало б на гадку приєднатися до цих простонародних розваг. Російська церква їх не забороняла, приймаючи за одну з ознак сили свого народу за логікою популярного там прислів’я: «Что русскому здорово, то немцу смерть». Мірою зросійщення захоплених Москвою теренів цей дивакуватий обряд починає поширюватися і на них.
Заборона комуністами церковних відправ поза храмом унеможливила хресні ходи «на Йордан» і супровідні звичаї. Але з падінням імперії зла та приходом до церкви натовпів невоцерковлених людей із напівпоганськими уявленнями про віру, богоявленські купання раптом перейшли із категорії сумнівного ескорту в центральні елементи нової російської релігійности.
Різного роду жириновські почали демонструвати свою наготу перед телекамерами, виражаючи цим російський патріотизм і «почвенническую» причетність до народної звичаєвости. «Шарикови», що повилазили на поверхню суспільного життя, не усвідомлювали, що до революції представники суспільних еліт ніколи б не полізли прилюдно в ополонку. Публічне купання на Богоявлення перетворилося в Росії Путіна на маніфестацію національної ідентичности, одну зі «скреп», що єднають російський народ у протистоянні цивілізованому світові.
Політичні еліти України, позбавлені міцного відчуття власної національної ідентичности й обтяжені безліччю комплексів, з дивовижною недалекоглядністю включилися в цю гру. За часів Віктора Ющенка участь у хрещенському купанні стала візитівкою лояльности до київських еліт. Президента і його оточення стали наслідувати реґіональні чиновники, причому часто формально належні до «національно-демократичних» партій. І поступово купальний супровід освячення води вийшов за межі російської громади в Україні, почав, ніби ракова пухлина, заражати й ідеологічно далекі від неї середовища.
ВидалитиГоді й говорити, що хрещенське купання абсолютно суперечить характерові християнського свята. Адже на Богоявлення Церква вшановує акт смирення Божого Сина. Ісус Христос, не маючи жодного гріха, приходить, аби перед усіма скласти символічний акт покаяння: прийняти від Іоана Хрестителя обмивання йорданською водою.
Натомість занурення в крижану воду має продемонструвати фізичну силу, витривалість, тілесну привабливість учасника цієї гри. По суті - гри марнославства. А до неї неодноразово додається й споживання оковитої – мовляв, «щоб нагрітися».
——————————————————————
ВидалитиТе саме свого часу писав і священик Юрій Юрченко:
– Останнім часом став досить поширеним московський звичай - купання в хрещенській ополонці після освячення в ній води.
В старій Україні наші благочестиві предки не робили цього. Пращури мали велику побожність, шанували святиню - освячену воду, до того ж мали цноту - роздягатися привселюдно, та ще й на таке свято, вважали за ганьбу та зневагу Господнього дня.
Тепер же чимало людей не мають а ні побожности, а ні цноти, а священики мовчать ніби води в рот набрали. А чого? Треба знати свої побожні, правдиві християнські звичаї.
Освячена на Водохреща вода зветься "Велика Святиня". То ж і ставитися до неї слід належним чином. Не варто ганьбити святого празника. Хто ж маючи правдиву пошану до Господа, у святиню - освячену воду, полізе напідпитку чи голяка, чи з реготом і криком, чи заради розваги і пустощів?
Розумний і благочестивий, навряд. Хіба лиш той, що має хибне розуміння того нащо освячується водичка і як її використовувати.
Далі подається, на згадку забудькам, фрагмент з книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу.
Тут нагадується про правильне ставлення до свята Богоявлення і святої води. Опущені лише деякі забобони.
«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»
__________________
БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ. ВОДОХРЕЩА.
Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат. Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду».
ВідповістиВидалитиТарас Коковський
2 год ·
Галичина: Наші батьки і діди ніколи не скакали в ополонку на Хрищення Господнє, звідки ж тоді взялася ця "традиція"?? То все сусіди з Півночі винні, нам пороблено :-)
Митрополит Димитрій Рудюк
ВідповістиВидалити8 год
А ХТОСЬ МОЖЕ ПРИГАДУЄ, ЩО ЇХ ДІДО Й БАБА, СТАРШІ ЛЮДИ, ЗАНУРЮВАЛИСЬ НА ВДОХРИЩІ У ВОДУ?
Друзі! Все що я тут зараз напишу, ви можете сприймати, а можете і не погодитися з цим. Це ваша справа. Можете сказати - сам не стрибаєш, не занурюєшся, комусь не переч? Але ж підозрюю я, що оці купання в «прорюбях» пришкандибали до нас нещодавно з північних московських земель. Ще московський церковно-правовий документ - Стоглав 1551 р. забороняв вдаватися московитам до всіляких купань в «прорюбях» на Вдохрещі. Називав це поганським видовищем і погрожував карою для тих, хто це практикує. Але ніякий Стоглав цього явища в Росії не викорінив.
Україна, українці, козаки на Січі, не знали такого звичаю, як погруження у воду на Вдохрищі всім своїм тілом. У Олекси Воропая в «Звичаях нашого народу» ніде, підкреслює це, ніде ви не знайдете і натяку на те, що українці, майстерно приготовляючи Йордан за кілька днів до Хрещення Господнього, поливаючи вирубаний з криги хрест буряковим квасом, готувалися до того, щоб неодмінно після великого водосвяття стрибнути в ополонку з крижаною водою. Чому? Відповідь дуже проста - українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої АҐІАСМИ, ставилися до води, як до святині. Адже, з річки, чи ставка, вода в яких колись була криштально чистою, всі намагалися набрати води у приготовлені і спеціально прикрашені посудини. Тому дико б виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням у воду. За О. Воропаєм в нашого народу існувало повір’я, що як тільки-но священик занурить хреста у воду, то з води біси всі вискакують, і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну. Тому після Вдохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг та білизну, щоб вся нечисть, яка вискочила з святої води, вимерзла. Можливо це повір’я саркастичне та дещо дивакувате, але воно засвідчує наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші предки-українці. Вони не розливалися нею повсюдно. Коли кропили домівки, то крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити просто так, чи на землю. Саме таке шанобливе ставлення до Води-Аґіасми я побачив цього року в Константинополі. Там Патріарх шалено, як це буває в нас, не окроплював всіх і не лив ні на кого з відра, а легенько потрохи окроплював усіх, доторкаючись тільки голови, маленьким миртовим кропильцем, омочуючи його в щойно освячену воду, бо це ж велика святиня...
А хтось може підтвердить, що їх дідо й баба пів століття тому стрибали в ополонку? На моїй пам‘яті 90-ті - поч. 2-х тисячних років. Київ. Ніяких купань. Щороку Патріарх Філарет освячує воду на Дніпрі, але моржі кидаються в річку десь далеко. Вони тримаються осібно. Ведуть себе культурно. Аж ось настає друга половина 2-х тисячних. Вже ніхто нікого не боїться і не соромиться. Роздягтися перед всіма не соромно - перед священиком, перед старенькими півчими. І, о лихо, київський мер Л. Черновецький після того, як священик занурив у воду хреста, так пірнув в ополонку на Вдохрещі, що виплив без трусів. Тоді у Києві тільки лінивий не піднімав цієї гуморної події на сміх.
Згодом купання на Вдохрищі набули вже такого характеру, що їх навряд чи хто колись приборкає. Видається мені, що ще трохи, так кілька років такого дикого ентузіазму, і священики будуть приходити разом з півчими на Йордан у трусах та купальниках і чин великого освячення води будуть звершувати, стоячи по пояс у крижаній воді. Замість молитв звучатимуть матюки, бо вода така холодна, що той, хто в неї тепер влазить у присутності священика спочатку хреститься, а потім всіх і вся криє матом і воду святу також... і вже не одна побожна душа про таке свідчила, бо чула... Диво дивнеє це бачити, але нічого святого і такого, що має відношення до Йорданського свята у цьому немає. Ні в яких книгах, статутах та літургіках такого не написано. Якщо вогонь і вода стихії, то чому у воду стрибати можна, а через вогонь ні? Це питання я ставлю священикам, бо вони це практикують і самі часто стають прикладом перед всіма людьми. А священики напевно ж добре знають, що через вогонь на «Купала» стрибати не можна? Ну, і якщо Христос, у всьому подібний до нас, окрім гріха, увійшов у воду один раз, щоб хреститися від Іоана Предтечі, то і нас під час хрещення занурювали у воду, тому сповідуємо одне хрещення. Якщо ми, прибувши до Святої Землі, йдемо на Йордан і там занурюємось, то творимо ми це на спомин про подію Хрещення Господнього. Але навіщо безглуздо це робити під час великого освячення води і думати, що занурення в ополонку замінює Таїнство Сповіді? Навіщо чин великої аґіасми перетворювати на цирк. При цьому всьому я поважаю тих, хто відійшов собі далеко, смиренно і без показухи десь там пірнув у воді, вийшов спокійно з води, помолився на одинці з Богом, і пішов. Також є й такі, які скромно, по обіді, або увечері після водосвяття йдуть до ополонки вмиватися, або ж навіть купатися, тоді, коли нікого немає, без показухи і хизування. В такому випадку нічого тут скверного не може бути...
ВидалитиІ ще про одне цьогорічне явище. Тут у фб дивуються з одного тернопільського священика, як він оригінально придумав святити воду - взяв ікону поліз у спеціально влаштований басейн з водою і чотири рази, тримаючи ікону Богоявлення, щоб не замочити, весь пірнув. Кажу вам усім нічого оригінального він не придумав. Неподалік Почаєва, в Онишківцях, на джерелі святої Анни священик і кілька монахинь це роблять щодня. Власне звідти моя люстрація до цього допису. Очевидно отець був там неодноразово і бачив, як попи і монашки цими водними лікуваннями щодня вправляються. Тай так у себе вчинив... а люди, як люди - дивуються! Але ж залишаємось кожний при своїй думці... наступне найближче свято Валентина. Готуймось спостерігати у фб новий кіч!)
Соломія Ганущин Я б не була такою категоричною, бо Михайло Зубрицький описував вірування наших пращурів у цілющу силу Йорданської води та «жбурляння один одного у воду» у своїй праці "Зібрані твори і матеріали у трьох томах", Том 1: Наукові праці, Видавництво "Літопис", м. Львів, 2013р.
ВідповістиВидалитиhttps://www.facebook.com/media/set/?set=p.2015358765200033&type=3
ВідповістиВидалитиТарас Різдвяник почувається замисленим разом із Андрій Діалектікус та Леся Елиїв у Kopychyntsi.
3 год ·
ОСЬ ЯК ОПИСУВАВ СВЯТКУВАННЯ ЙОРДАНА (ВОДОХРЕЩА) В #КОПИЧИНЦЯХ МІЙ ПРАДІД - ЕЛИЇВ ПЕТРО 100 РОКІВ ТОМУ (1900-1915рр). І про ніякі купання і мови не було.
"По Новім Році надходив Йордан, або другий святий вечір. Перед святим вечором мали строгий піст, аж доки не освятили в церкві води, коли попили попили води можна було вже їсти. Перед вечором мамуня брала свяченої води, трохи муки пшеничної і робила на всіх дверях хрести. Вечера і страви були так як на Різдво, тілько без дідуха та діда. На другий день йшли на Йордан святити воду. Звичайно з великою порадо, бо було все маса народу, приходила процесия з церкви на Кутци, а часами і з Костела (се залежить який був ксьондз) і всі сходилися коло церкви на Горі, а звідтам йшли всі до святого Яна (каплиця коло Шпака під горою) де відбувалося водосвятіε, під час відчитування εвангелія звичайно стріляли з моздерії (моздір то був вилятий з жаліза, якби мала бочівка в середині мала порожнечу, а з верха маленька дірочка, той отвір набивали порохом затикали камінеми кілками, розігрівали довший дріт до червоного і прикладали до маленького отвора, порох запалювався і видавало гук як з гармати ), пізніше заборонили стріляти. За Польщі, як було військо в Копичинцях то військо стріляло, якийсь час, а як я був в гімназії в Станіславові то там на Йордан приходило військо з музикою і всі австрийські урядники в специальних убранях та офіцери і всі стріляли (гонорова компанія). Вечерами діти ходили щедрувати і виспівували гарні щедрівки, як: "В полю, полю криниченька...", "Ой за горою та й камяною....", "По горі, горі павоньки ходять...", "Там у полю крениченька коло неї пшениченька там (імя) пшеницичку косить...", "Ой чи ε, чи нема пан господар вдома..." і такі инші, яких пізніше вже не співали, а нині зовсім перестали , киба часом якось вирветься та защедруε "Рано рано на Йордан..." і то не вміε довести до кінця.
В 1905р. побудував Баворовський “Скалу” на взір “матери божої” з Люрду у Франції, і ту ще нині побожні бабки світять свічки. Недалеко під горою ε побудована каплиця “Яна” над джерелом, з якого колись возіводи возили бочками воду до міста та продавали по 1 крейцар за коновку, бо керниців було мало, всего три на місто з Колесами (коливорот з ланцухами) коло Отави, Чички і в куті між яблонівскою а калинівскою дорогою. Коло каплички св. Яна відбувалися також йорданські водосвяті і то з великою парадою"
Сергій Шумило разом з Anatolij Serikov та 43 іншими особами.
ВідповістиВидалитиПропоную познайомитись із описом, як насправді відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі. Це спогади старого запорожця Микити Коржа, які колись в ХІХ ст. записано з вуст очевидця в працях історика козацтва проф. Д. Яворницького та ін. Так от, зі спогадів Микити Коржа ми дізнаємось, що кожного нового року на свято Водохреща у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться».
Bogdan Boshko Є така традиція у москалів, після доброго бухла і віників, в ополонку.
ВідповістиВидалитиТарас Коковський
ВідповістиВидалити9 хв ·
Цитата
#почалось #оголені_віряни #навіщо #пороблено
Пірнання в ополонки – це нав’язана російська псевдотрадиція, якої ніколи в нас не було...
Остап Дроздов
ПС. З якого дива люди оголяються в День Господнього Хрищення? Невже личить в Боже свято гарцувати наголо ще й виставляти згодом наготу напоказ? Це якась чудасія і цілковите нерозуміння, невміння розрізняти побожне і непобожне. Для моржування можна обрати інший день, якщо дуже кортить. Побачимо невдовзі низку голих кандидатів на видалення зі списку приятелів - їм більше пасуватиме долучитись до спільноти нудистів.
Ігор Стеценко «…В некоторых местах существует обычай в этот день купаться в реках (купаются в особенности те, которые на Святках переряживались, гадали и проч., суеверно приписывая этому купанью очистительную силу от этих грехов). Такой обычай нельзя оправдать желанием подражать примеру погружения в воде Спасителя, а также примеру палестинских богомольцев, купающихся в реке Иордане во всякое время. На востоке для богомольцев это безопасно, потому что там нет такого холода и таких морозов, как у нас.
ВідповістиВидалитиВ пользу такого обычая не может говорить и верование в целебную и очистительную силу воды, освящённой Церковью в самый день крещения Спасителя, потому что купаться зимой значит требовать от Бога чуда или же совершенно пренебрегать своей жизнью и здоровьем».
(С. В. Булгаков, «Настольная книга для священно-церковно-служителей»)
Митрополит Іларіон (Огієнко) писав:
ВідповістиВидалити«Вода мала магічну силу особливо під час загальних Свят, коли вона надто очищальна, плодюча й цілюща. Обряди купання, обливання, збирання роси й т. ін. дуже старі й різноманітні.
Християнство спочатку сильно боролося з цим шануванням води, але не змогло його перемогти, і в кінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками й т. ін., і власне тут часто появляються чудотворні Ікони. Хресні ходи до таких капличок особливо популярні в нас в Україні.
На Святах сонця шанувалася й вода, і це перейшло й до Християнства. На Святі народження сонця (пізніше Різдво) вода мала цілющу силу, і охочі в ній купалися, що робиться на Водохреща (на Йордані) й тепер.
Богоявленська вода взагалі дуже цілюща, – нею окроплюють усі домові будинки і всю домову худобу, бо ця вода береже від злих сил. Цю воду зберігають звичайно круглий рік, аж до нової»[14].
Свідчить про такий звичай і видатний етнограф Степан Килимник:
«Після відправи освячується вода опусканням хреста та вогнем — горящими свічками. Після цього вода вважалася освяченою й кожний поспішав чимдуж набрати скорше, а навіть першим, чи в складі перших. Це тому, що збереглося повір'я, що хто скорше набере, то та вода має міцніші цілющі й чарівні властивості. Кожний по освяченні води п'є її «на здоров'є й видалення лихих сил». В окремих місцевостях, також окремі особи купаються, опустившись у воду, швидко одягаються, щоб не застудитися... Є звичаї пускати в річку дерев'яного хреста, а молоді хлопці намагаються скорше його зловити на воді»[15].
«Ілюстрований Калєндар канадийського русина» на 1917 рік сповіщав про звичаї цього дня: «Купають ся в полонках. Страсну або Богоявленську сьвічку засьвічують в часї бурі (громовицї)»[16].
Наприкінці ХІХ ст. на Перемишльщині освяченою водою умивалися від різних хвороб, а молодь жартома штовхала одне одного у воду[17]. На Північній Лемківщині, за словами Миколи Сивіцького, «люди набирали води додому, ще раз кропили нею хижі, будинки й худобу, решту залишали як лік на випадок хвороби. Дехто, навіть, роздягнувшись, вскакував у воду та швидко біг додому, прикритий кожухом. Кажуть, що ніхто ніколи від того не простудився. А людей на водосвятті збиралося стільки, що грубезний лід осідав і вкривався водою»[18].
ВидалитиЕтнограф Федір Потушняк так коментував звичай купатися на Водохреща на Закарпатті: «Ті, что мають нечистого духа, зараз по освяченю води на Водощі скачуть і купаються в той річці, потоці і п., бо та вода по освяченю зараз дуже сильна. Нечистий дух опустить тіло. (Она єго палить. Он єсть негативною стороною святого). Також скачуть тогди до води і дівчата, что не можуть отдатися, бо се також запричинили чари, або якась друга темна сила, нечистий дух і п.»[19].
Так само святкували Водохреща бойки наприкінці ХІХ ст., за записами о. Михайла Зубрицького, довголітнього пароха села Мшанець (зараз Старосамбірський район Львівської області): «Коли рано осьвятить ся на ріцї вода, миють ся люди і друляють одні других в воду; хто більше в водї скупає ся, тим здоровший буде»[20].
У придністровських селах Буковини та селах Верхнього Буковинського Попруття у давні часи було заведено купання чоловіків в ополонці, де відбувалося освячення води. За висновком етнографа Георгія Кожолянка, купання і обливання водою існувало ще в дохристиянські часи. Буковинці вірили, що завдяки цьому обряду вода очищає людину, оновлює її тіло [21].
За описом Павла Чубинського, у селі Шендерівка Канівського повіту «після водосвяття деякі молоді селяни купаються в ополонці, для здоров'я, а іноді стріляють по кілька разів у повітря і, таким чином, «очищеніє от гріхів в миру ізвіщають»[22].
Про звичай купатися на Водохреща в містечку Жашків Таращанського повіту Київської губернії (нині Черкащина) на початку ХХ ст. розповідає письменниця Докія Гуменна: «На Водохрещі, в самі морози, для здоров'я і з побожности купалися в йорданській воді (у тому ставку, де святять Йордань). Та-ак, ще як мені було дванадцять років, наша сваха Барабашиха купалася!» [23].
Як свідчив етнограф і фольклорист Володимир Ястребов, наприкінці ХІХ ст. у Єлисаветградському повіті Херсонської губернії (нині Кіровоградщина) «на Хрещення купаються в ополонці (занурюються 3 рази) для лікування від хвороб; те ж саме роблять ті парубки, котрі виставляли козу»[24].
У селі Борщівка Кременецького повіту на Волині в 1920-1930-х роках, за свідченням етнографа Назара Димнича, пірнання в ополонку ще побутувало: «Знаходяться часом такі сміливці, котрі купаються в тій воді, аби бути гарними. У вбранні скачуть до річки в тім місці, де лід вирубаний у формі хреста. Вискакують прудко, закутуються в кожухи і поспішають додому»[25].
Останніми роками в час святкування Хрещення Господнього активізується мода на масові пірнання в ополонку. Мотивація у кожного різна: хтось «змиває гріхи», хтось випробовує можливості свого тіла, а хтось аргументує це дотриманням «давньої української традиції». Останнє твердження – цілком помилкове! У нашого народу такої традиції, пов’язаної зі святом Богоявлення, не було. Ані етнографи, ані історики ще до середини ХХ століття не фіксували нібито «традиційних» масових пірнань українців у крижану воду з нагоди свята Хрещення Господнього. Немає описів такого дійства ані у давніх джерелах, ані у дослідженнях про традиції козацької України, ані у спогадах людей старшого віку. Деякі історики пов'язують такий звичай з нашими північними сусідами, росіянами, у яких було прийнято пірнати в холодну воду після лазні, а також із поширенням ідей загартування організму, як частини здорового способу життя.
ВідповістиВидалитиЗа спостереженнями масові пірнання у воду на свято Богоявлення фактично з‘явилися у другій половині 1990-х – на початку 2000-х років. Отже цей звичай в Україні має новітнє, а не старовинне, походження.
Також нагадаємо, що абсолютно помилковим є судження, ніби купання у крижаній воді після водосвяття «змиває» усі гріхи. Яким чином їх можна «змити»? Хіба сам фізичний акт занурення у освячену воду, без покаяння у гріхах, може призвести до їх подолання? Жодного церковного припису для звершення такого дійства на свято Богоявлення немає. Дорога до вічного блаженного життя та спасіння лежить виключно через щире каяття у гріхах, молитву та любов до Бога і до наших ближніх. Звільнити душу від гріха може лише Господь, бачачи ваше щире покаяння та участь в Таїнствах Сповіді й Причастя.
Слід наголосити: Церква не забороняє пірнати у зимову воду, це право і вибір кожного. Але ми закликаємо не вважати цю дію церковною, пов’язаною зі святкуванням Хрещення Господнього. Хто робить такий вибір – має чинити це усвідомлено та відповідально, ретельно зважуючи всі «за» і «проти»: стан здоров'я, причини для такого вчинку, можливі наслідки, зокрема, в умовах пандемії.
Завтра, в день свята Богоявлення, Хрещення Господнього, згадаймо про суть і витоки цього свята, про спасительне значення цієї події для кожного з нас. І нехай свята вода, велика агіасма, стане для кожного на всяку правдиву користь!https://www.facebook.com/Orthodox.in.Ukraine/posts/3668260533250061
Вже не перший рік ми пояснюємо, що традиція купання в ополонці на Водохреща не має нічого спільного зі «змиванням» гріхів, отриманням особливого Божого благословіння чи духовного очищення. Жодного церковного припису в Українській Церкві для звершення занурення у зимову воду немає і ніколи не було.
ВідповістиВидалитиСвященники звершують Чин освячення води відкритих водойм у свято Богоявлення не для того, щоби в ній купатися, а саму воду освячують зовсім не «іони срібла» хреста, який у неї занурюють. І якщо під час звершення водосвяття використовують, скажімо, хрест дерев’яний, то вода все одно силою благословіння Божого і благодаті Святого Духа за молитвами стає святинею – агіасмою (від грец. ἁγίασμα – «святиня»).
Саме як до святині – шанобливо, з повагою і благоговінням – ми маємо ставитися до води, освяченої на Богоявлення.
З Євангелія ми знаємо, що, занурившись у води Йордану, Спаситель освятив їх та благословив для нас Таїнство Хрещення як необхідну умову для спасіння. Спаситель зійшов у води Йордану не для очищення від особистого гріха, бо Він був безгрішним, а для того, щоби взяти на Себе гріхи людства і дарувати нам через Хрещення можливість оновитися, спастися. Таким чином Господь явив Свою готовність пережити все те, що переживає людина, яку Він спасає. Та в цій події постає ще один важливий сенс – повнота Пресвятої Тройці відкриває Себе світові: Син Божий приходить хреститися, голос Бога-Отця лунає з небес, а Дух Святий сходить, як голуб. Ось в чому зміст свята та особливого освячення води, і саме тому ми називаємо цей день не тільки Хрещенням Господнім, але й Богоявленням.
Тож як грішні люди можуть «наслідувати» Ісуса Христа, купаючись взимку у водоймах? З якою метою і як саме «наслідують»? При цьому, не соромлячись оголювати напоказ власне тіло, «підігріватися» спиртними напоями, не стримуватися у лайці під час фізичних відчуттів через занурення у крижану воду. І чомусь «обов’язково треба» зануритися тричі і перехреститися перед зануренням… Вода в річці Йордан в цю пору року сягає 12 - 16° тепла, вона не є крижаною, такою, що провокує стрес для організму. Купатися в ополонці не підготовленим для цього людям – це ризикувати своїм здоров’ям і життям, а значить – нехтувати даром Божим.
А щодо «змивання» гріхів, то нагадаємо: занурення в ополонку не змиває гріхи, бо гріх – це не зовнішня проблема, а внутрішня хвороба душі. І щоб її вилікувати, потрібно спочатку її виявити, від щирого серця покаятись та змінитися з допомогою Божою і через Таїнства Церкви https://www.facebook.com/Orthodox.in.Ukraine/posts/4779390988803671
Звичай купатись на Водохреще широко побутував на Гуцульщині. Одним з перших його описав відомий австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох у новелі «Опришок» (1882):
ВідповістиВидалити«Опришок повагом кивнув нам головою і пішов до комори перевдягтися.
— Чи буде цей старий чоловік в силі провадити нас? — запитав професор.
— Оброк? О! Він ще й понині першим скаче в Йорданську купіль, — відказав капелан.
— Йорданську? Як це зрозуміти? — перепитали обидві дами, котрі, як справжні польки, й поняття не мали про такі речі.
— Чи Ви нічого не чули про наше свято Водохрещі? — вигукнув капелан.
— Не чули.
— Отже, коли священик разом з паствою іде у цей святий день до найближчої річки, занурює в ополонку, прорубану в товщі льоду, хрест і освячує воду, це називають у народі Йорданом. Свячену воду набирають у глеки, вмивають нею лице, потім стають довгою вервечкою, а священик кропить усіх тією водою. Наші гуцули гатять тоді у повітря з рушниць та пістолів, ладують мортиру, а найпобожніші та найхоробріші стрибають, незважаючи на люту холоднечу, в ополонку і приймають хрещення, як приймав його наш Господь…»
12 https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=10208798419914632&id=1737237216