про тихі думки, Малевича і Канта

Приблизно два місяці тому я пробував пояснити своїй добрій коліжанці, що Володимир Луцький зняв феноменальну стрічку про Малевича. Але комерційного успіху вона мати не буде. Бо вікіпездизований глядач мало орієнтується у мистецтві взагалі і супрематизмі зокрема. Відтак, максимум, на що може орієнтуватися, це на те, що квадрат - це не кант. Де кант, це не помилка у написанні прізвища філософа Канта, а діалектне визначення рогу в приміщенні. Себто - кант - це трикутник...

Такі ось тихі думки після перегляду стрічки "Мої думки тихі"...

А ця стрічка може мати неабиякий успіх у глядача. Причому комерційний. Бо вона - про історію кожного з нас. Про вічні цінності і абсурдність щоденних ситуацій, у яких ми опиняємося щодня, але не щомісяця аналізуємо. Про конфлікт і нерозривність поколінь. Нескладна і безмежно щира.  Вона про сучасну реально-нереальну Україну. Близьку і відсторонену водночас. Про артистичні можливості Ірми Вітовської не розповідатиму. Вона самодостатня і Це визнають навіть вороги і недруги. А от про Антоніо Лукіча скажу - він створив добротний український фільм. Глядач, котрий виріс на іноземному ширпортребі, навряд чи побачить дрібні режисерські огріхи. Над ними тужавітимуть "метри" і "специ", котрі пояснюватимуть, що знову не так в українському кіно і чому Лукас кращий від Лукіча. Якщо  Антоніо так працюватиме надалі - Канни вже за кілька років плакатимуть на його драмах, а власники  тихжерічних "Оскарів" реготатимуть  над його  комедіями і проситимуть селфі в українського оскароносця... Не вірите? Сходіть на фільм з мамою, чи з сином. Потім сходіть ще раз наодинці. Ви не лише про Канта писатимете :-)
На світлині Ірма пише рядки "Літопису Тернополя" після допрем"єрного показу в Тернополі 12.02.2019 за підтримки КП "Тернопільська кінокомісія"