понеділок, 4 січня 2016 р.

Агнєшка Ромашевська: Історії про чобітки

Чим старішою стає людина, тим більше цінує перевірені старі речі. Тим більш речі, що мають стосунок до історії.
На празьких Шмульках(Стара Варшава-В.Х.) ,де на вулиці Захаряша ,в квартирі свого дядька, мешкала спочатку з Татом, а потім одна, моя бабуся(бабуся та її сестра, котру звали Тіткою),а потому в їх крихітній однокімнатці в Алеях Єрусалимських , (коли ми переїхали до цивілізованих умов, без печей, з ванною та гарячою водою) постала велика, горіхова, тридверна, помпезна шафа із заокругленими рогами.

Така в стилі років 30-х чи 50-х, сама не знаю. Шафа на вулиці Захаряша була частиною комплекту, з важким округлим столом, довкола якого я бігала, вдаючи , що я Нел (героїня повісті Г. Сєнкевича "В пустелях та пущах"), хвора малярією, і бігаю в забутті довкола багаття. Був там також горіховий комод з великим дзеркалом, за котрим мешкала моя сестра Кася, з котрою я розмовляла, коли в суботу відвідувала бабусю, і мене залишали до неділі. . На долу шафи стояли зимові чоботи та осінні святкові чобітки Тітки на обчасиках, котрі потрібно було особливо "заощаджувати", бо Тітка , окрім виняткових святкових випадків їх не взувала. Там лежали також різні пакетики, перев'язані бабусею шнурками та тасьмою з одягом та білизною. На верхній поличці знаходились парфуми "Може бути" та одеколон "Пшемиславка". Була там і коробочка із "золотом" та біжутерією, себто всім, що залишила віна з передвоєнного міщанського життя. Те золото - то була обручка і шматок золотого містка чиєїсь вставної щелепи, а на додаток привезений з Чехословакії срібний перстеник  з гранатами, частина яких випала. А ще красива каблучка з багатьма напівдорогоцінними камінцями, котру хтось в часи першої світової війни привіз з Грузії. Хто, чому і як каблучка потрапила до моїх бабусь, не уявляю. Була дороблена, не знаю чому, олов’яна обручка на дуже товстий палець. Була також коробка з шоколаду, з вічком, що відсувалось, з фотографіями.
А тепер сама витягнула на мороз чорні , шнуровані чобітки на хутрі і пригадала, що маю їх вже 11 років, бо купила їх в німецькій (не приховую того) фірмі в перерві між поїздками в Україну у 2004 році. Помаранчева революція відбувалась у страшні морози, а ми постійно знаходились біля першого, звичного там автомобіля- передавача TVP (польське телебачення-Х.В.), що знаходився біля готелю "Україна", над входом до торгового центру "Глобус". Тому й купила собі супервигідні і теплі чобітки. Минулоріч взувала їх , можливо двічі.
Таким чином їх мені вистачить надовго. Тітка була би задоволена..

Немає коментарів:

Дописати коментар