Чим старішою стає людина, тим більше цінує перевірені старі
речі. Тим більш речі, що мають стосунок до історії.
На празьких Шмульках(Стара Варшава-В.Х.) ,де на вулиці
Захаряша ,в квартирі свого дядька, мешкала спочатку з Татом, а потім одна, моя
бабуся(бабуся та її сестра, котру звали Тіткою),а потому в їх крихітній
однокімнатці в Алеях Єрусалимських , (коли ми переїхали до цивілізованих умов,
без печей, з ванною та гарячою водою) постала велика, горіхова, тридверна,
помпезна шафа із заокругленими рогами.
Така в стилі років 30-х чи 50-х, сама не знаю. Шафа на
вулиці Захаряша була частиною комплекту, з важким округлим столом, довкола
якого я бігала, вдаючи , що я Нел (героїня повісті Г. Сєнкевича "В
пустелях та пущах"), хвора малярією, і бігаю в забутті довкола багаття.
Був там також горіховий комод з великим дзеркалом, за котрим мешкала моя сестра
Кася, з котрою я розмовляла, коли в суботу відвідувала бабусю, і мене залишали
до неділі. . На долу шафи стояли зимові чоботи та осінні святкові чобітки Тітки
на обчасиках, котрі потрібно було особливо "заощаджувати", бо Тітка ,
окрім виняткових святкових випадків їх не взувала. Там лежали також різні
пакетики, перев'язані бабусею шнурками та тасьмою з одягом та білизною. На
верхній поличці знаходились парфуми "Може бути" та одеколон
"Пшемиславка". Була там і коробочка із "золотом" та
біжутерією, себто всім, що залишила віна з передвоєнного міщанського життя. Те
золото - то була обручка і шматок золотого містка чиєїсь вставної щелепи, а на
додаток привезений з Чехословакії срібний перстеник з гранатами, частина яких випала. А ще
красива каблучка з багатьма напівдорогоцінними камінцями, котру хтось в часи
першої світової війни привіз з Грузії. Хто, чому і як каблучка потрапила до
моїх бабусь, не уявляю. Була дороблена, не знаю чому, олов’яна обручка на дуже
товстий палець. Була також коробка з шоколаду, з вічком, що відсувалось, з
фотографіями.
А тепер сама витягнула на мороз чорні , шнуровані чобітки на
хутрі і пригадала, що маю їх вже 11 років, бо купила їх в німецькій (не
приховую того) фірмі в перерві між поїздками в Україну у 2004 році. Помаранчева
революція відбувалась у страшні морози, а ми постійно знаходились біля першого,
звичного там автомобіля- передавача TVP (польське телебачення-Х.В.), що
знаходився біля готелю "Україна", над входом до торгового центру
"Глобус". Тому й купила собі супервигідні і теплі чобітки. Минулоріч
взувала їх , можливо двічі.
Таким чином їх мені вистачить надовго. Тітка була би
задоволена..
Немає коментарів:
Дописати коментар