У 1983 році в Гомелі на вулиці Кожара в довгому будинку, який називали "Китайська стіна" відкрили новий магазин - спортивні товари. Під час відкриття я проходила поруч, йшла в кінотеатр "Ювілейний" - зайшла в новий магазин - і диво - там продавали кросівки! Біло-червоні. Купити кросівки було можна, але я грошей з собою не мала. Після фільму зайшла додому - взяла гроші у батьків, прийшла в магазин - кросівок вже не було.
У мене характер такий, що весь час сподіваюся на щось нереальне - впродовж року ходила в ту крамницю, чекала, що знову будуть кросівки. Даремно.
У 1984 році тато поїхав на роботу в словацьке місто Нітра. На весняні канікули ми з мамою зібралися до нього в гості. Мені оформити закордонний паспорт, радянський здали в ОВІР. І перед самим від'їздом взнали - комсомольський квиток потрібно також залишити на території СРСР - здати його в Гомельський обком комсомолу - в сейф. У обкомівському кабінеті з сейфом з'ясувалося, що комсомольський квиток не можна здати так просто - нема печатки- відмітки про сплачені внески. Двокопійчані внески, платили їх кожен місяць, але печатки ставили зазвичай - після - відразу за кілька місяців. А вже вечір. Ми дзвонили в школу. Сейф з печаткою про сплату внесків перебував у піонерській кімнаті. Викликали шкільну піонервожату, проштампували квиток, я знову бігла в обком комсомолу - і здавала комсомольський квиток з печатками. Комсомольський квиток закрили в сейфі, а ми поїхали в Словаччину.
Їхали через Чоп. Пам'ятаю деталі нічного переїзду через кордон - таємнича малозрозуміла зміна коліс у вагонах. Мені здавалося дуже важливим відчути сам перехід - з однієї реальності в іншу, той момент, коли закінчується наша країна і починається інша. Інша країна, як інша планета. Яскраві прожектори, зорана земля на нейтральній смузі. І ось наш вагон на нових колесах котиться темрявою, але темрява ця вже не наша - інша. Зарубіжжя.
Нітра вразила - замком, апельсиновим соком, костелом, де стояли на колінах люди. І магазином, в якому мені відразу купили дві пари кросівок - без черги і "блату".
Не пам'ятаю, як повертали комсомольський квиток після приїзду. Епізод стертий з пам'яті, але повернули - факт.
У лютому 1991 року у Вільнюсі біля будівлі парламенту побачила стовп, на якому цвяхами були прибиті комсомольські та партійні квитки - так люди прощалися з важливими документами радянського часу, з радянським минулим. У Вільнюсі ми були у відряджені-працювали в архіві, жили недалеко від парламенту. Кілька днів підходила до цього стовпа, думала чи не прибити і свій комсомольський квиток - він був зі мною. Вирішила не прибивати, почекати, зробити це в Бєларусі, коли прийде час. Час прийшов, такого стовпа не було. Комсомольський квиток досі у мене.
Переклад за текстом Камсамольскі білет і красоўкі Беларускае Радыё РАЦЫЯ,
Знимка з персональної сторінки авторки у мордокнижці
П.С. "Китайська стіна" з магазинами є і в Тернополі
Немає коментарів:
Дописати коментар