Треба сказати, що це була вдячна робота, за кілька місяців викладання таких курсів і занять жодного разу не довелося зустрітися з проявом якогось неприйняття і тим більш обурення. Навпаки - живе зацікавлення і природний інтерес. У країні справді йшла м'яка і поетапна бєларусизація, до громадян поверталася рідна мова, яку винищували століттями. Через півроку все інформаційні таблички в згаданих готелях були вже бєларуською, а персонал вільно розмовляв в межах своєї спеціальності. Паралельно мова природно прищеплялася і розвивалася в дитячому садку, початковій школі. Коли я вже працював в музеї, нашими співробітниками були підготовлені спеціальні теми, з якими ми виїжджали в садки і школи, розповідали про нашу символіку - герб і прапор, слуцькі пояси, стародавні замки, багатоконфесійні храми, національних героїв і т.д. В результаті декількох років відродження мови титульної нації на 1994 рік з 30 гродненских шкіл половина стала бєларуськомовними, поступово і в вищих навчальних закладах приживалася державна бєларуська мова. Ну а потім пройшли вибори першого президента Республіки Бєларусь, ще, менш ніж через рік, стався антиконституційний переворот, згодом ганебний референдум, який встановив законодавчо другу державну мову і фактично заборонив національну символіку. Після цього почалася системна дискримінація бєларуської мови і тотальна русифікація всіх освітніх та інших державних установ, ліквідація бєларуськомовного телебачення. Особливо цільово цей процес вівся в Гродно. На сьогодні в місті над Нєманом з 43 школами, ліцеями та гімназіями нема жодної (!) бєларуськомовної. Докотилися, як кажуть, до межі. Всі спроби громадських активістів та деяких батьків призвели лише до створення одиничних нечисленних бєларуських класів, котрі повноцінними назвати важко. Швидше це якісь маленькі резервації. У вищих навчальних закладах ще гірше - з них викинуті майже всі викладачі бєларуського, а рівень навчання, особливо на гуманітарних факультетах, опустився нижче плінтуса. Найбільш здатна і перспективна молодь після закінчення шкіл масово виїжджає на навчання за кордон - до Польщі, Великої Британії, США, в інші країни. До цього призвела вся державна політика. Чому ж люди не віддають своїх дітей в бєларуськомовні класи? Зараз ніби відділи освіти не проти їх створення, а ось заяв - мізерно. Неодноразово мені доводилося виступати на шкільних зборах перед батьками - слухають дуже дружелюбно, жодної репліки проти бєларуської мови, навіть аплодують. І в результаті - нуль заяв. Чому - тому що батьки дивляться на цю справу надзвичайно прагматично і відчувають фальш влади. Адже куди підуть їхні діти після закінчення бєларуськомовного класу середньої у всіх сенсах школи - в нікуди! Ось щоб державна адміністрація оголосила набір в бєларуськомовні класи в одній-двох престижних гімназіях міста - це б означало суттєві зміни, а не їх імітацію. І тоді б не портрібно було ніякої агітації . Запевняю - заяви від батьків посипалися б і за один рік склалося б кілька повноцінних класів. Тим більше - в міському суспільстві зараз виникає така мода на все бєларуське, що підтверджує і популярність різних мовних бєларуських курсів. Але русифікатори-чиновники під керівництвом спецслужб насправді нічого не хочуть змінювати або ж бояться.
Але ті чиновники, які стоять на самій вершині влади, повинні розуміти, що якщо вони не візьмуться за відродження бєларуської мови, культури, освіти, їх чекає не тільки ганьба через десятиліття, їх чекає швидкий безславний кінець. Адже той "рускій мір", грунт для якого вони так ретельно готують, коли сюди прийде - буде до них особливо безжальним.
Уладзімір Хільмановіч , Беларускае Радыё РАЦЫЯ
Переклад за текстом: Пра мову і школу
Також українською: Кінець олімпійських кілець, У вічний вирій, Солодкий дим, Хоровод старого року , Поляризація
Також українською: Кінець олімпійських кілець, У вічний вирій, Солодкий дим, Хоровод старого року , Поляризація
Про минулорічний вступ Уладзіміра Хільмановіча до Союзу бєларуських письменників "Зрілість Хільмановіча"
Світлина із Всемережжя
Світлина із Всемережжя
Немає коментарів:
Дописати коментар