Уродженець Кременця, який врятував Карнегі-Холл

Не скажу, що поява тексту "Тернопільський кінокалендар" викликала хвилю лайків, репостів та передруків. Насправді кількість переглядів виявилась меншою, аніж я сподівався. У той же час я отримав більше десятка відгуків, котрі утвердили мене і тому, що праця була немарною. 

У середньостатистичні свідомості - кіно - це актори і спецефекти. Про те, що за створенням фільму стоять цілі команди, котрі щоденно виконують рутинну і маловідому широкому загалу роботу згадують одиниці. Як і про те, що люди своїм життям творять сюжети, котрі дають фору багатьом сценаристам. Сьогодні - трішки про "Оскар". Точніше про людей з Тернопілля і найпрестижнішу кінонагороду.
Про Джека Паланса - трохи відомо, хоч сторіччя з дня його народження минуло непомітно. Зараз історія авторства мого колеги Юрія Ковалькова, про уродженця Кременця, котрий врятував Карнегі-хол, а документальний фільм  про нього отримав Оскара.

При нагоді хочу подякувати Юрію Ковалькову, Оксані Волошенюк, Леоніду Бицюрі, Ігорю Длябозі, Олегу Поливку, Ірині Бутковській- Краско, Олесі Виговській. Олені Мудрій, Миколі Проціву  за відгуки, коментарі та доповнення. 

Юрій Ковальков. Уродженець Кременця, який врятував Карнегі-Холл

У Сполучених Штатів є багато символів: це і зоряно-смугастий прапор, статуя Свободи, і Дядечко Сем врешті-решт

Символом ж американського музичного мистецтва,принаймні класичного, як це було донедавна, безперечно залишається Карнегі-Холл.З моменту його відкриття, яке освятив своїм виступом геніальний Петро Ілліч Чайковський, цей культурний центр став справжньою музичною Меккою не лише для виконавців із Америки, але й усього світу.Для того, щоб підтвердити свій високий клас віртуози з усіх-усюд прагнуть піднятися на «небосхил» Карнегі-Холлу та «засвітитися» саме тут. 

Всесвітньовідомий «Щедрик» був вперше виконаний в Америці – хором імені Олександра Кошиця на концерті в нью-йоркському Карнегі-Холі. Цікава історія і самого хору: в 1919 році Директорія затвердила створення Української республіканської капели (так хор називався в той час) в складі 80 чоловік. У тому ж році разом зі своїм диригентом О. Кошицем капела вирушила гастролювати по Європі і Америці, але після окупації України більшовиками вирішила не повертатися додому. На жаль, до моменту виконання цим хором «Щедрика» в Нью-Йорку Леонтович не дожив всього кілька місяців.

Сталося однак так,що у 1960 році підприємливі ділки із товстими гаманцями (ну,чим не «нові українці»?) купили його з тим, щоб знести і натомість спорудити офіс. І тоді на захист Карнегі-Холлу став сам Ісак Стерн.

Для музичної Америки це ім’я значило дуже багато. Тому й не дивно, що енергійні зусилля та бурхлива громадська діяльність Стерна, який зорганізувавши громадський комітет на захист легендарного сценічної зали, долучив до цієї справи ще й інших музикантів та змобілізував чиновників, принесла успіх.

На знак визнання його заслуг у справі порятунку культурного центру Ісак Стерн понад тридцять років, до самої смерті очолював раду Карнегі-Холлу, залишаючись його незмінним президентом.

Не всі,однак знають, що Айзек Стерн, як його називають у Америці, наш земляк. Він народився 21 липня 1920 року у чарівному волинському Кременці. Часи, як бачимо, не найкращі для життя та творчості. Але хто ж обирає час і місце свого народження? Полум’я Першої світової, яке вдалося згасити у Західній Європі, спалахнуло у Радянській Росії братовбивчою громадянською війною. Як годиться, винуватцями її, серед інших, проголосили євреїв. Тому, зрозуміло, залишатися в палаючій країні, та ще й наражати на небезпеку життя сина батьки не бажали.

Вони забирають десятимісячного хлопчика із собою у ситу і благополучну Америку, поселяються у Сан-Франциско.

Відомо, що у єврейських сім’ях талант і знання пошановуються найбільше. Тому, мабуть, і до багатьох талановитих і допитливих дітей Ізраїлевих приходить визнання. До Айзека воно прийшло в одинадцять літ,коли він виступив як соліст Філармонійного оркестру Сан-Франциско, хоча вперше скрипку до рук взяв лише три роки тому.

Визнання та популярність до нього невпинно йшли по висхідній. Захоплення слухачів і схвальні відгуки критики, здається, стали супутника його життя назавжди. Виконання Стерном скрипкового концерту Брамса у березні 1937 транслювалося по радіо на всю країну. У 1943 – тріумфальний виступ у Карнегі-Холлі, потім – гастролі по всьому світу, робота над музикою до фільмів, участь у музичному шоу на Бродвеї.

У чому ж секрет великого майстра, адже здивувати вимогливого американського слухача дуже непросто? Прослухавши записи Стерна можемо переконатися у величі його таланту . Його скрипка звучить блискуче,він грає стильно і емоційно. У середині 1970-х років він записує скрипкові концерти Альбана Берга й Бели Бартока, а також робить запис камерного репертуару з піаністом Олександром Закіним й у складі тріо з піаністом Юджином Істоміним і віолончелістом Леонардом Роузом. Ці музичні шедеври і нині цінуються дуже високо. Тоді ж Стерн здійснив перші записи Серенади Леонарда Бернстайна й двох замовлених їм концертів у неоромантичному стилі — Кшиштофа Пендерецкого й Джорджа Рочберга.

Стерн багато гастролював по всьому світу, за винятком Німеччини, куди принципово відмовлявся приїжджати. Впродовж 60 років виконавської кар'єри він виступив на найпрестижних сценічних майданчиках світу. Більшість концертів Стерна збереглися, вони записані на магнітофонну плівку, вінілові та компакт диски. А це - понад 200 записів 63 композиторів світу. Платівки із його записами виходили і в колишньому СРСР. Він отримує почесні звання Гарвардського, Нью-Йорського, Колубійського, Оксфордського і Тель-Авівського університетів.

А знятий 1979 року повнометражний документальний фільм «Від Мао до Моцарта: Айзей Стерн у Китаї» отримує головну нагороду Американської академії кіномистецтва «Оскар». 

До речі сам Стерн двічі знімався в кіно. Вперше він зіграв роль привида в фільмі Джона Гарфельда "Гумореска", друга його поява на знімальному майданчику - роль Ежена Ізаї в фільмі "Сьогодні ми співаємо" (1952).

Серце Стерна зупинилося у Нью-Йорку 22 вересня 2001 року, проте скрипка його звучить для нас і нині. 

Світлина із Всемережжя