Минув майже місяць від початку кровопролитної війни в Україні. У цій ганебній війні білоруська держава грає разом з Росією, забезпечуючи територію країни та військову інфраструктуру. З території нашої країни йдуть нескінченні колони військової техніки Російської Федерації, наші аеродроми використовуються авіацією агресора. Лише цього було б достатньо, щоб увесь світ зайняв осудливу позицію щодо Білорусі та застосував до нас багато санкцій, запроваджених проти Росії. Проте, незважаючи на активну допомогу Росії, білоруська держава так і не перетнула «червону лінію», після якої країна нарешті стає агресором і якій після неминучої поразки доведеться десятиліттями платити репарації та нести тягар відповідальності за війну.
Вже кілька тижнів українські ЗМІ, громадські діячі, лідери думок, зірки естради, високопосадовці та військові закликають білорусів не посилати свою армію в Україну. Сусіди чесно попереджають, що зустрінуть будь-якого білоруса зі зброєю в руках, а також росіян. Дивлячись на рішучість українських воїнів, у їхніх словах немає сумніву. Озвучуються попередження. На щастя, білоруська армія ще не перетнула український кордон. Однак така небезпека, за даними української розвідки, нікуди не зникла. Можна довго розмірковувати, чому білоруська влада досі не прийняла рішення, на яке, безсумнівно, розраховує Кремль. Але очевидно, що наразі навіть офіційний Мінськ не надто прагне відправляти свою армію туди, куди не буде легкої прогулянки. Керівництво Білорусі пояснює неучасть у прямій операції тим, що, скажімо, російська армія сама консультує у війні з Україною і має необхідні ресурси. Така риторика контрастує з войовничими заявами Олександра Лукашенка за кілька днів до війни. Тоді він публічно поставив під сумнів обороноздатність України та запевнив російського пропагандиста Володимира Соловйова, що операція Росії триватиме максимум три дні.
За кілька тижнів тривалих і важких боїв, у яких російська армія не змогла продемонструвати світові переконливі докази своєї переваги над українською, ситуація суттєво змінилася. Всупереч переконанням Кремля, практично вся планета, якщо не засудила дії Москви, то , принаймні, дистанціюється від підтримки війни. Тим часом жорсткі санкції практично повалили російську економіку і перетворили її на державу-ізгоя. У самій Білорусі, хоча тисячі протестів не видно на вулицях, також тривають суди. Безсумнівно, що, на відміну від Росії, білоруське населення не поділяє ентузіазму щодо війни, яка має всі шанси тривати багато років і призведе до перетворення нашого регіону в одне з найнебезпечніших місць у світі. На цьому тлі участь білоруської армії в сумнівному заході втрачає будь-який сенс для офіційної влади. Більше того, в’їзд білоруських військовослужбовців в Україну дестабілізує ситуацію всередині країни.
Однак затримка з відправкою білоруської армії в Україну також може бути пов’язана з чітким розумінням того, що після війни білоруська армія перестане існувати як самостійний підрозділ і стане частиною російської військової машини, підпорядкованої Кремлю. І тоді навіть розмови про гіпотетичну незалежність можна забути. І у Москви не буде підстав тримати на чолі країни людину, яка не має впливу на владний апарат.
Мікола Бянько
Від перекладача: Так в Україні багато хто розуміє, що є чітка межа між біло-червоно-білою Білоруссю і де факто окупованою Росією країною. Однак ми не можемо поки що спростувати той факт, що окупована територія є союзником Росії у агресії проти України і в той час ті, хто бореться з окупацією та режимом Лукашенка потрапляють під міжнародні санкції. Юридична колізія та історична несправедливість водночас.
В час , коли з території Білорусі на Україну летять ракети та бомбардувальники, а військовики росії базуються в казармах на терені Білорусі нам, здавалось, би не до розмірковувань про "білоруську справедливість". Але, попри все, мусимо про те говорити, а , може, й кричати.
Що для мене та й багатьох бчб білорусів очевидно, це те, що опозиційним білоруським лідерам варто звернутися до українського керівництва, а через них і до світової спільноти, з проханням визнати Білорусь окупованою територією.
Незалежно від цього варто творити міжнародний суспільний рух, аби юридично захистити і підтримати противників лукашенківського режиму(окупації).
Тут очевидним є або сучасний варіант паспортів Нансена або міжнародне визнання паспортів БНР. І чим швидше це робитимемо - тим краще і для незалежної Білорусі і для України і для світової спільноти.
Така ось ще одна червона межа та історичний виклик.
Володимир Ханас
Див також:
Чому білоруси не «симпатизують» переселенцям з табору на кордоні з Польщею?,
Про вибори в країні, де йде війна,
Про вбиральню з відеонаглядом,
Мрія нормальної людини,
Епічна поразка бєларусофобів,
Про мереживні труси в скорботному стилі,
Про гламурний совок,
Про музей совєтської піонерії, Книголюби з кримінальними нахилами,
Заборона "Бутирки" як ознака національної згоди в Бєларусі,
Аналітика від вар'ятів ,
Повзуча десовєтізація,
Ідеологічна диверсія на Масляну
Немає коментарів:
Дописати коментар