Мікола Бянько: Про дебілорусизацію України

Продовжую стару тезу про Дві Білорусі.

Так в Україні багато хто розуміє, що є чітка межа між біло-червоно-білою Білоруссю і де факто окупованою Росією країною. Однак ми не можемо поки що спростувати той факт, що окупована територія є союзником Росії у агресії проти України і в той час ті, хто бореться з окупацією та режимом Лукашенка потрапляють під міжнародні санкції. Юридична колізія та історична несправедливість водночас.

В час , коли з території Білорусі на Україну летять ракети та бомбардувальники, а військовики росії базуються в казармах на терені Білорусі нам, здавалось, би не до розмірковувань про "білоруську справедливість". Але, попри все, мусимо про те говорити, а , може, й кричати. 

Що для мене та й багатьох бчб білорусів очевидно, це те, що опозиційним білоруським лідерам варто звернутися до українського керівництва, а через них і до світової спільноти,  з проханням визнати Білорусь окупованою територією.

Незалежно від цього варто творити міжнародний суспільний рух, аби юридично захистити і підтримати противників лукашенківського режиму(окупації).

Тут очевидним є або сучасний варіант паспортів Нансена або міжнародне визнання паспортів БНР. І чим швидше це робитимемо - тим краще і для незалежної Білорусі і для України і для світової спільноти. 

Така ось ще одна червона межа та історичний виклик. 

Ну й чудовий текст Миколи Бянько , як підтвердження вищесказаного. Принагідно дякую сябрам і справжнім воїнам з Батальён Кастуся Каліноўскага за боротьбу за нашу і вашу свободу

«Київхліб» змінив назву на темний заварний хліб «Білоруський». Зараз популярний серед українських покупців товар буде називатися патріотичніше «Отаманський». Виробник запевняє споживачів, що рецепт улюбленого хліба залишиться незмінним. Здається, немає ніякої проблеми з рішенням комерційної установи, адже саме власник бізнесу має право вирішувати, як буде називатися продукт. Більше того, мова йде про сусідню країну, жителі якої не зобов’язані любити все, що пов’язано з прикметником «білоруський». Проте перейменування популярної марки хліба все ще відображає тенденцію в українському суспільстві, яка незабаром посилиться. Можна сказати, що на тлі війни Україна взяла впевнений курс не лише на дерусифікацію свого символічного простору, а й на прощання з симпатією до всього білоруського. 

Кілька місяців тому неможливо було уявити, що українці створюватимуть петиції про перейменування назв метро, ​​пов’язаних з Білоруссю. Чи намагаються звільнити полиці магазинів і супермаркетів від білоруських продуктів? Відносно нещодавно напис на маргарині про те, що він виготовлений в Білорусі, гарантував продукту 100% збут. Пересічні українці полюбили білорусів лише за факт їхнього блакитного паспорта, що знайшло відображення не лише у контактах мільйонів наших співвітчизників із сусідами в мирний час на курортах Чорного моря, а й підтвердили соціологічні дані. І все кардинально змінилося. За даними Рейтингового агентства, яке проводило в Україні загальнонаціональне опитування щодо ідеологічних маркерів війни, лише 22% українських респондентів позитивно ставляться до білорусів. За рік, за даними соціологів, показник погіршився втричі. Таким чином, білоруській владі вдалося зробити неможливе, підтримавши агресію Кремля проти України: українці перестали любити білорусів. І такий різкий поворот у соціології означає одне: у найближчі десятиліття відновлення довоєнних відносин виглядає нереальним. 

Незважаючи на певний негатив по відношенню до громадян Білорусі, українці до нас ставляться набагато краще, ніж росіяни, яким симпатизує лише 8% українського населення. Наявність відносно великої групи українців, які досі добре ставляться до білорусів, можна пояснити діяльністю білоруських еміграційних центрів, які надають всебічну підтримку Збройним Силам та мирним жителям, які постраждали від російського нападу. Певний внесок у підтримку відносин зробили й незалежні білоруські ЗМІ, які під тиском досі фактично протистоять російській пропаганді та інформують українців про факти антивоєнного опору білорусів. Важливу роль у підтримці стосунків відіграють особисті дружні та ділові контакти сотень тисяч білорусів, які з перших днів війни постійно спілкуються зі своїми українськими друзями та колегами. Тобто завдяки зусиллям адекватної частини білоруського суспільства нам вдалося на крок зупинити падіння у безодню ворожнечі між народами.

https://www.racyja.com/blohi-racyi/mikola-bianko/pra-debelarusizatsyyu-ukrainy/Мікола Бянько

Див також

Про справжню червону межу Білорусі, Чому білоруси не «симпатизують» переселенцям з табору на кордоні з Польщею?, 
Про вибори в країні, де йде війна, Про вбиральню з відеонаглядом, Мрія нормальної людини, Епічна поразка бєларусофобів, Про мереживні труси в скорботному стилі, Про гламурний совок, Про музей совєтської піонерії, Книголюби з кримінальними нахилами, Заборона "Бутирки" як ознака національної згоди в Бєларусі, Аналітика від вар'ятів , Повзуча десовєтізація, Ідеологічна диверсія на Масляну