понеділок, 11 квітня 2016 р.

Разам і назаўжды! або За що проголосували Нідерланди

У Нідерландах відбувся референдум, який перекреслив на непередбачуваний термін намагання українців стати асоційованим членом євроспільноти. Ситуацію не коментує дише лінивий. Влесне, як і не бракує різноманітних прогнозів. Увазі читачів я хочу запропонувати переклад статті Алега Дашкевіча (Олег Дашкевич) на сторінках Радыё Свабода


Намагаюся зрозуміти, чому голландці зіграли на користь путінської Росії і що з цього може вийти. Після Майдану, після збитого росіянами голландського Боїнга 737 з дітьми на борту і незграбних спроб викрутитися. Під час кровопролитного конфлікту на Донбасі ...

Можливо, голландці налякані арабськими і мусульманськими біженцями, вибухами в Брюсселі, терактами в Парижі. Але Україна не мусульманська, і, тим більше, не арабська країна. Україна - частина Європи. Так в чому справа?

Нідерланди - невелике Королівство, тим більше, коли дивишся на нього з висоти. Картина, яку ти бачиш з ілюмінатора того самого Боїнга 737, вражає. Рівні шматки обробленої землі посмуговані лініями дамб. Дивлячись на все це, ти розумієш, що холодне море, що нависає над краєм, в будь-який момент готове обвалитися з дамб і захлиснути маленьке Королівство.

Днями прочитав у мордокнижці, як 23 березня, напередодні Дня Волі, польський журналіст запитав у голови Бєларуського Будинку у Варшаві Алеся Зарембюка: а яка користь Польщі підтримувати бєларуське громадянське суспільство, незалежні ЗМІ і опозицію в Бєларусі. Опозиція роз'єднана, навіть не змогла виставити єдиного кандидата на останніх президентських «виборах».

Можливо, питання такого ж змісту задавали собі під час голосування і громадяни Нідерландів, і, не бачачи конкретної користі як для своєї країни, так і для Євросоюзу, голосували проти, залишивши Україну за європейською парканом.

Мені нічим дорікнути підданим королеви Беатрікс, хоча я, безумовно, порадів би за наших сусідів, якби результат плебісциту був інший. Але хочеться нагадати трохи не такої й далекої історії.

Сто років тому, після розпаду Російської імперії, революцій, початку громадянської війни і проголошення незалежної України та Бєларусі, перед Європою стояла така ж проблема. Або підтримати цю частину Європи або віддати Москві. Українці боролися довше від бєларусів, але врешті-ркшт ми разом розділили незавидну долю. Паризька конференція, а згодом і Ризький договір підвели підсумок: велика частина України і Бєларусі виявилися в складі СРСР. З усіма наслідками: комунізацією, колективізацією, репресіями, голодомором, Куропатами і появою нової породи людини, яку блискуче описує в своїх творах наш Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич. 

Але, що ж отримала Європа, здавши українців і бєларусів? Та лише величезні проблеми.

Отримавши величезний територіальний, людський, інтелектуальний, економічний та природний ресурс, Радянський Союз розвинув свій технічний потенціал, оскільки заводи і працездатне населення були перш за все в європейській частині СРСР, і розігнав до глобальних масштабів ідею світової комуністичної революції.

Перелякана червоною навалою європейське суспільство змушене було шукати сильну противагу і почало всюди, від Португалії до Латвії, народжувати диктаторські і фашистські режими, Апофеозом яких була поява расової теорії і встановлення націонал-соціалістичного режиму в Німеччині, що попергла світ в нову, ще кривавішу й жахливішуу війну.

Дамби не витримали, в тому числі і в Королівстві Нідерланди, яке незабаром захлинулося під німецьким окупаційним режимом.

Потім була затята війна, новий розділ Європи і відхід всієї центральної її частини (алло, польський журналіст?!) на півстоліття під патронаж СРСР.

Тільки уявіть собі, якби тоді, сто років тому, Європа підтримала Україну і Бєларусь, весь потенціал яких працював би не в комуністичну диктатуру, але розвивався б за цивілізованими правилами. Де б брали совєти числені ресурси для розвитку свої експансії? Куди б був спрямований її вектор? Відповідно, менша червона загроза також вберегла б Європу від крайнощів.

Звичайно, можна сказати, що сьогодні інший час. Що в Україні не проводяться реформи і панує корупція, що ступінь зацікавленості Україною в світі знизився, що нарешті, в Росії немає такої потужної ідеї, якою була століття тому ідея загальнообов'язкової соціальної рівності. Так, немає. Зате в спадкоємиці СРСР є велика образа на все і на всіх, яка вже перетворилася у висиджене яйце великої ненависті, також до всіх, а з яйця ненависті вилуплюються які завгодно дракони. І якщо цей дракон раптом вилупитися і постане, то не доможуть ніякі дамби, явні і неявні. Ні в Королівстві Нідерланди, ні в Республіці Польщі, ніде. Слід пам'ятати історію.

Знаковий референдум відбувся. Мені нема чого сказати ні громадянам Нідерландів, ні окремим польським журналістам. Мені є що сказати українцям. Я підхоплюю спрямований до України поклик бєларуських футбольних фанів (яких, до речі, зараз нещадно пресують міліція і КДБ): Трымайцеся, браты! Разам і назаўжды!

Алег Дашкевіч, Радыё Свабода 
Знимка із Всемережжя

Немає коментарів:

Дописати коментар