пригадую, як у 88-ому на прохання товариша родича з Кракова ми з його племінником, який приїхав для того спеціально, подзвонили у двері однієї камениці на вул. Шевченка у Станіславові.
двері нам відчинила пані з усіма ознаками домогосподарок, як їх подає 95квартал на плюсах - неохайно защеплений халат, бігуді, цигарка, ніхті з облупленим лаком, заспане обличчя.
- чево?
- перепрошую ми з польщі. - промимрив я розгублено, повертаючи обличчя на товариша, - у цій хаті жили дід з бабцею цього пана. він хотів би просто зайти і подивитися, якщо можна?
пані здивовано застигла. з глибини хати почувся чоловічий голос:
- Люся, ім тот шкаф нужен, - за панею з'явився чоловік такого ж невизначеного віку. у трусах і майці. він теж курив.
- а еслі оні атбірать прієхалі? - спитала пані, не оглядаючись, ніби боялася втратити нас з виду.
- Люся, пускай заходят! - він показав рукою на старезний креденець у кінці коридору, - можете смотреть, что там. мі его пачті нє аткрівалі. у нас і складівать туда нечего.
поляк підійшов до креденця, нахилився і відкрив. на полицях лежали стоси альбоми з фотографіями. вкриті грубезним шаром дуже мілкого пилу.
- надо біло давно вібросіть, - пробурмотіла у нас за плечима дама.
- мі по молодості іх нєсколько раз поглязєлі. - закурив чоловік в трусах, - нічего інтіресного. какіє то буржуі. іх дєті. все такіє важніє. прямо мама давагая.
тим часом поляк переглядав альбом. триматися спокійно коштувало йому чималих зусиль.
- родня? - спитався чоловік.
- то мій дід з бабцею.
- буржуі оні у тебя билі. небось по театркам ходілі, кофе лакалі із фарфора, пока все люді работалі. кем работал твой дед?
- дідо працював кондуктором, - поляк перегорнув пару аркушів і показав фото молодої пари, де хлопець був у формі.
- а бабушка?
- з дітьми сиділа.
- ніфіга сєбє, - присвиснув чувак у трусах і майці, - еслі кондукторм, нафіга все єті панті с бабочкамі, костюмчіками і рюшечками на дамочке?
нам дозволили забрати альбоми. зв'язали їх якимись шнурками і йшли під зимним дощем пізньої осені.
поляк несподівано спитав:
- слухай, Олюньку, на якого, курва, біса їм була та хата? аби так засрати?
Знимка із Всемережжя
Yekaterina Vasiliyevna Khomenko У нас така сама iсторiя була, точнiсIнька, як батьки збирали вiдомостi про родове дерево, а наша семиюрiдна наче рIдня i в хату боялась пускати, i прадiдовi фото повикидали, буцiмто навIщо те смiття i т. д. А дi д наш поляк був, iнженер, проект Палацу графIв Потоцьких - його.
ВідповістиВидалити