Мікола Бянько: Про те, чому білоруси та українці повинні бути зацікавлені одне в одному

 

В українському сегменті YouTube популярні блогери нещодавно опублікували кілька популярних роликів, автори яких задають питання про те, хто для них білоруси: вороги, друзі, сусіди... Деякі блогери аналізують поточну політичну ситуацію в Білорусі, намагаючись зрозуміти, як так сталося, що 24 лютого російські війська безперешкодно перетнули північний кордон. Інші намагаються простежити історичний шлях білоруського народу, виділити певні закономірності, побачити зв’язки між білорусами та українцями. Одним словом, українська інтелігенція зараз намагається зрозуміти білоруський народ, намагається зрозуміти, як йому далі жити з нами. Розвиваючи свої сюжети, деякі з авторів приходять до цілком передбачуваних висновків, що білоруси, виявляється, мають з ними велику спільну історію, включно з досвідом спільного захисту від зовнішніх ворогів. У нас також були трагічні сторінки взаємодії, але все подібного набагато більше. 

Ще цікавіше читати коментарі українських користувачів під відеосюжетами про нашу країну. В основному ці повідомлення можна розділити на дві групи. Перші намагаються поширити принцип колективної відповідальності на весь білоруський народ. Таке відчуття, що вони не дивилися відео, під котрим пишуть. І не особливо віриться, що всі білорусофобські заяви подібного стилю залишають ольгинські боти. Спрравді велика частина українського суспільства в умовах організованої Російською Федерацією війни в Україні не намагається зрозуміти нюанси білоруської внутрішньополітичної ситуації. І цих людей можна зрозуміти. Друга велика група після перегляду сюжетів про білорусько-українські відносини дивується жорстокості білоруської диктатури і взагалі дивується тому, що, виявляється, білоруси не такі вже й поблажливі й терплячі, враховуючи десятиліття нашої боротьби за демократію. Тож дискусія, незважаючи на ракетні удари та війну, триває. Часом це має для нас досить болючий характер, але все ж процес осмислення білоруської ситуації з боку українців триває. Більше того, коли раніше південні сусіди та їхні інтелектуальні еліти ігнорували Білорусь, вони були частково зацікавлені в європейському векторі, який визначався геополітичним вибором держави та орієнтацією лідерів думок. Тепер почали міркувати, як так сталося, що українське суспільство насправді більше знало про Захід, ніж про Білорусь. Дуже добре, що вивчення нашої країни зрушило з місця. Дуже погано, що поштовхом до пізнання Білорусі стала війна.

Мікола Бянько

Оригінал: Пра тое, чаму беларусам і ўкраінцам варта цікавіцца друг другам

Див також

Про дебілорусизацію України, Про справжню червону межу Білорусі, Чому білоруси не «симпатизують» переселенцям з табору на кордоні з Польщею?, 
Про вибори в країні, де йде війна, Про вбиральню з відеонаглядом, Мрія нормальної людини, Епічна поразка бєларусофобів, Про мереживні труси в скорботному стилі, Про гламурний совок, Про музей совєтської піонерії, Книголюби з кримінальними нахилами, Заборона "Бутирки" як ознака національної згоди в Бєларусі, Аналітика від вар'ятів , Повзуча десовєтізація, Ідеологічна диверсія на Масляну