Події серпня 2020 року чітко показали Москві, що вона не зможе не лише завоювати Україну, але навіть підкорити Білорусь, якщо буде просувати «русскій мір». Ніякі пряники-кредити та економічні преференції правлячому режиму в Білорусі не дозволили створити образ привабливої Росії, образ такої єдиної держави, до якої всіма силами тягнуться білоруси.
Шматгадовая балбатня пра інтэграцыю і прагу «брацкіх народаў» зліцца ў экстазе так і заставаліся балбатнёй і эфемерным воблакам.
Багаторічна балаканина про інтеграцію та прагнення «братніх народів» злитися в екстазі так і залишилася балаканиною та ефемерною хмариною.
І коли серпень 2020 року прийшов у Білорусь багатосотенними народними протестами, Кремль зрозумів і зрозумів, що двадцять чи двадцять п’ять років божевільної пропаганди – це ніщо і пора звернутися до перевірених століттями засобів і методів «уміротворєнія» сусідніх народів.
Можна не сумніватися, що якби у серпні 2020 року під час протестів почалися якісь радикальні дії і режиму вистачило б сил придушити народне повстання, московські десантники висадилися б на центральних площах Мінська, а російські танки оточили б білоруську столицю. А що таке «братерська любов», добре відомо з попереднього знищення росіянами Грозного під час війни проти Ічкерії та останніх злочинів російської армії проти мирного населення в Бучі, Маріуполі та інших містах України.
Те, що Москва повністю підтримувала режим Лукашенка, стало історичним фактом, і це той фактор, який остаточно протверезив значну частину білоруського суспільства, яке сподівалося на «демократизацію» за допомогою східного сусіда. Цю доктрину, до речі, активно формували і спотворювали щодо Білорусі німецько-французькі політичні течії, усі ці шираки-меркелі. Західноєвропейські дипломати не прислухалися до білоруських голосів, а шукали позитивні моменти в режимі, встановленому в Білорусі, і налагоджували з ним співпрацю. Саме після подій серпня-вересня 2020 року в Москві остаточно сформулювали доктрину подальших дій, а військове вторгнення Росії в Україну стало темою спеціально спланованою Кремлем. Поразка в Білорусі та «легка перемога» прискорили це вторгнення. Майже через годину – у липні 2021 року Путін офіційно випустив програмну статтю «Про історичну єдність росіян і українців», де висловився за повну єдність сусідніх народів. Насправді це було майже відкрите, хоча й трохи приховане, оголошення війни. Що, на жаль, мало хто розуміє. Тому таким всесвітнім потрясінням став початок відкритого вторгнення російської армії в Україну в лютому цьогоріч.
Що залишається робити білорусам після цих двох років «тотального безвиходу»? Хто вміє воювати зі зброєю, той уже воює в складі української армії за визволення. Іншим доводиться збиратися з силами, допомагати політв’язням та їхнім сім’ям, усіма способами здійснювати просвіту, розвивати білоруськомовні ЗМІ за кордоном (саме білоруські!), білоруськомовну освіту та чекати нового історичного «вікна можливостей».
Уладзімір Хільмановіч , Беларускае Радыё РАЦЫЯ
Переклад за авторським текстом
Також українською:
Колективна відповідальність і різниця, Україна рятує Європу, Війна як реальність, Хорватська зрада, Мундіаль і принципи, Боротьба з нудьгою, Мир і війна, Привид Адольфа, Про яйця і жертовних курей, Робив усе для Бєларусі, Щоб ніхто не дзьобав, Про мову і школу, Кінець олімпійських кілець, У вічний вирій, Солодкий дим, Хоровод старого року , Поляризація
Немає коментарів:
Дописати коментар