У цьому сенсі також необхідно чітко визначити, що відбувалося в новітній історії на території Росії та Білорусі, визначити, що схоже, а що суттєво відмінне. Включно з особами Лукашенка і Путіна. Природа обох абсолютно однакова. По суті, це одне ціле, з тією різницею, що Москва є центральним офісом, а офіційний Мінськ – його філією. Водночас я не згоден з тими, хто стверджує, що в Білорусі та Росії відбулося «захоплення влади». Термін «узурпація» набагато більше відповідає суті та дійсності. А саме тому, що обидва лідери спочатку були обрані на більш-менш демократичних виборах, і, поза сумнівом, вони були обрані значною більшістю суспільства. Водночас варто звернути увагу на ще одну істотну відмінність. У 1994 році білорусам підсунули «кота в мішку», спантеличені виборці просто не могли зрозуміти і усвідомити, за кого вони голосують. І багато хто згодом публічно та в особистих розмовах покаявся у своєму неправильному виборі.
У Росії в 2000 році на посаду глави держави була запропонована ідеологічно чітка і визначена кандидатура - голова служби - прямий нащадок ЧК - ОГПУ - НКВД - МГБ - КДБ. Нагадаю, Путін був обраний переважною більшістю російського суспільства в першому турі і з великим ентузіазмом. То чи може бути таке, що дорослі, які чи не вперше в житті отримали право на справжній голос і які в часи «перебудови» та 1990-х почули стільки правди про криваву радянську історію, про геноцид цивільного населення та роль у цьому згаданої організації, не могли знати, за кого і за що вони голосують!? Тому зараз російське суспільство має нести повну відповідальність за свій осмислений вибір. Тим більше, що починаючи з 2000 року майже всі дії Путіна відповідали світогляду переважної більшості росіян і підтримувалися населенням – і відкрита агресія проти Грузії в 2008 році, і захоплення Криму в 2014 році були сприйняті з великим ентузіазмом і розумілись як повернення колишньої величі Росії. А на основних виборах у Росії особливих фальсифікацій не було потреби. А шалена підтримка окупаційного вторгнення російської армії в Україну підтверджує, що російське багатонаціональне суспільство неминуче і справедливо заплатить високу ціну за військове божевілля та злочини свого керівництва. Можна сказати, що Росія і Путін знайшли один одного і злилися в повному шовіністично-гуманітарному екстазі. Тому ця війна і дегуманізація російського населення, яку ми зараз спостерігаємо, були природними і неминучими.
Водночас динаміка ситуації в Білорусі суттєво відрізнялася. Популярність Лукашенка та його політичного курсу, незважаючи на певний рівень матеріального добробуту та соціальної стабільності, неухильно почала падати вже наприкінці його першого терміну. Можна впевнено стверджувати, що на певному етапі популярність Лукашенка як лідера була набагато більшою в сусідніх країнах – Україні, деяких регіонах Литви, Підляшшя, ніж у самій Білорусі. Для чергової «елегантної» перемоги машина фальсифікацій виборів запрацювала на повну. А рейтинг «всенародно обраних» усе падав і падав, аж поки катастрофічно не обвалився у 2020 році. Саме тут білоруське суспільство і весь світ нарешті зрозуміли, на чому тримається влада в Білорусі. Після цього була проведена російська спецоперація з повного підпорядкування Білорусі Москві. Тому й летіли ракети з території Білорусі на українські міста, тому весь час штовхають білоруську армію на війну.
фото: Цензор Нет
Немає коментарів:
Дописати коментар