У радянські часи в Росії існувало чимало гарної дитячої поезії - Самуїла Маршака, Корнія Чуковського, Агнії Барто, і інших, менш відомих авторів. Для дітей писати непросто - потрібно, щоб і якийсь сенс був, але необхідна і легкість, пустощі.
До кращих зразків такої творчості належить і веселий віршик Юнни Моріц про гумового їжачка "з дірочкою в правому боці".
Особливо він став популярний, коли бард Сергій Нікітін написав і виконав пісеньку на ці слова. Юнна Моріц писала не гірші вірші і для дорослих. Навіть ті, хто не дуже цікавився поезією, запам'ятали її переклад на російську вірші В.Коротича "Переведи мене через майдан", виконаний, як пісня, тим же Нікітіним.
Але це все було в 70-80 роках минулого століття. Зараз вона пише про Майдан, вже інший, київський, найогидніші і брудні слова, які тільки можуть знайтися в її посивідій голові.
Як так могло статися, що людина, яка колись в своїх віршах оспівувала свободу, честь і гідність, тепер ображає тих, хто за ці ідеали не шкодує життя?
Випадок Юнни Моріц не поодинокий - в сучасній Росії це вже майже епідемія. Найпрекрасніші і авторитетні автори немов сказилися на грунті підтримки імперських устремлінь Кремля.
Навіть "батько" іншого всенародно улюбленого їжака, "Їжачка в тумані", Ю.Норштейн, нещодавно на всю країну повторював дикі вигадки кремлівської пропаганди, що нібито, якби росіяни не забрали Крим, то підлі бандерівці вирізали б все місцеве російськомовне населення. Так би хотілося, щоб автори наших улюблених творів були бездоганними і як люди. На жаль, це не так. Не завжди так.
Люблять наводити цитату, яку приписують Пушкіну - «геній і лиходійство - дві речі несумісні". Так, це написав Пушкін, але він вклав її в уста Моцарту, щоб підкреслити його наївність. Сумісні геній і злочини, та ще й як. Прикладів безліч - скільки випадків, коли генії нещадно ламали долі своїх коханих та близьких, переступали в прагненні до своєї мети через всі можливі моральні норми. Та й сам Пушкін далеко не в усьому був бездоганним. Один вірш "Наклепникам Росії" чого вартий - це, по суті виправдання злочинів Алєсандра Суворова, який залив кров'ю тисяч невинних жертв підкорену Варшаву. І це поет, який гонорився тим, що "восславил свободу и милость к падшим призывал".
Нічого нема складніого, аніж хімія таланту, а тим більше геніальності. Нікому не вдалося вивести їх формулу, пояснити принципи і суть цього явища. Але здається, що у формулі таланту російських творців присутній елемент холопства, того самого раба, якого Чехов наполегливо радив "видавлювати по краплі". Але не всім вдається... Справжня творчість завжди хоч у чомусь, та й опозиційна до начальства, влади. Адже якщо художник виляє хвостом, у нього тремтять руки, і такий автор нездатний на великі речі. І творець змушений боротися з рабом в собі, і не завжди отримує остаточну перемогу. А наостанок життя так хочеться розслабитися, відчути солодкий оргазм повного злиття з "лінією партії". Досягти, нехай потворних, але спокою і гармонії з "більшістю". І ось ті, хто колись був проти, зараз з ентузіазмом "схвалюють і підтримують". І ім'я їм - легіон.
Поширена реакція нормальних людей на такі прояви - "ну, не такий вже він і геній!" Нещодавно один публіцист намагався розкрити таємницю - як це сталініст Бортко зумів зняти геніальний фільм "Собаче серце"? І - як йому здається, все з'ясував. Виявляється, в 1975 році італійський режисер Альберто Латуада теж зняв фільм за цим твором. І Бортко просто скопіював кожен кадр італійця. Словом, його фільм - просто звичний плагіат.
Треба бачити той італійський фільм (якщо вистачить терпіння додивитися його до кінця), щоб зрозуміти безглуздість цієї тези. Італійський Шариков, чорноокий красень і бабій, не має нічого спільного з булгаковським. Втім, мабуть, це відчував і сам режисер - недарма він перейменував його в Бобикова. Звичайно, такий талант, як Макс фон Зюдов, не міг погано зіграти професора Преображенського, і все ж, все ж ...
Ні, не треба спрощувати проблему. Талант - це провідник, медіум. Істотні твори, сама ж особа творця вторинна. Хтось добре порівняв - якщо з крана тече чиста вода, то чи ж нас турбує, що труби в землі, за якими вона тече, виглядають не надто красиво. Треба вчитися відокремлювати твір від творця. Це життя - а ніхто нам не обіцяв, що воно коли-небудь перестане бути складним і таємничим.
Алег Аблажей, Беларускае Радыё РАЦЫЯ
Переклад за текстом : Вожыкі і хімія
Немає коментарів:
Дописати коментар