І справді, багато в що важко було повірити. Не вірилося в абсурдні історії, які були настільки алогічні, що людська психіка відмовлялася їх сприймати. Як ось така, коли якийсь служака, який супроводжував поїзд з ув'язненими, зауважив що однієї людини не вистачає. Йому пояснили, що ця людина не витримала страждань переїзду і померла. І що попередній конвоїр сам зняв з вагону бездиханне тіло і відправив його куди потрібно. Тільки в документах цього не зазначив.
У нового конвоїра постала проблема. За паперами він повинен доставити в табір на одну людину більше, ніж було в наявності. Можна було послати запит попередньому конвойному, можна було написати рапорт, зібрати свідчення свідків ... Але все це вимагало роботи. А служака, наділений великою владою і вогнепальною зброєю працювати не любив. І він просто, на одній зі станцій в Казахстані приставив свій пістолет до голови місцевого жителя і засунув в вагон з ув'язненими, виправивши таким чином розбіжність в цифрах.
Справді не хочеться вірити, що таке може бути. Але коли бачиш сьогоднішню гродненську реальність, то вже перестаєш сумніватися в можливість такого абсурду. Ну хто не знає історію, що в старовинному Гродно, місті з давньою правової історією і традиціями магдебурзького права засудили одноруку людину за те, що він плескав у долоні. А ось зараз, знову ж на Гродненщині, засудили людину за участь в Свіслоцькій акції, а його там і близько не було.
Я не просто так написав слова "знову ж на Гродненщині". Адже в області антинаціональної політики це особливий регіон, гідний підвищеної уваги дослідників. І щоб далеко не ходити, можна, як то кажуть, по гарячих слідах поглянути на нього через призму Свіслоцької справи, яка якраз в самому розпалі.
Майже всі гродненці, котрі туди поїхали щоб вшанувати пам'ять загиблих за Бєларусь героїв, отримали позови до суду. Неймовірний відсоток. В інших містах Гродненщини ситуація теж не затишна. Вже і суди були і вироки не дитячі. І той, що що не був у Свіслочі також отримав по-повній.
І що характерно, гродненська делегація цьогоріч не була найчисельнішою. Мінських було набагато більше. Але переслідуваних там набагато менше. Відчувається, що ні правоохоронці, ні суди в місті-герої не мають великого бажання карати людей тільки за те, що вони з квітами і недавньою державною символікою відвідали могилу національного героя. Серед них також є бєларуси. І якщо і роблять це, то, як кажуть в народі, з під палки. Таке враження, що чекають коли швидше пролетіло два місяці, щоб з легким серцем закрити цю справу, бо час минув.
А в Бресті суд взагалі відправив на доопрацювання свіслоцький протокол. На Гродненщині ж за аналогічним протоколом народ отримує і в хвіст і в гриву.
В інших регіонах навіть дозвіл від влади на проведення національної бєларуської акції отримати можна. Ось і Слуцький збройний чин люди легально могли відзначити. На Гродненщині активісти вже навіть не звертаються до влади. Досвід відмов багатий. Дослідники давно вже звернули увагу на антинаціональний характер якоїсь невидимої, але дуже впливової руки на Гродненщині. І закриття бєларуських шкіл, і вигнання бєларуськомовних викладачів з університету, і алогічний тиск на національно свідомих активістів і безліч інших фактів побічно наводять на такі роздуми. Таке враження, що ця рука не просто вислужитися хоче, а діє відповідно до поклику свого серця. Адже це виглядає не просто на службову активність, а на якусь маніакальне особисте зацікавлення.
З яким дослідникам сучасної реальності, не розмовляєш, або з політиком, або з правозахисником, або з письменником, або взагалі з аполітичним і нейтральним, всі в один голос запитують:
- Що там у вас на Гродненщині робиться?
А ти просто, з посмішкою відповідаєш:
- На Гродненщині бути бєларусом небезпечно.
Переклади українською творів Віктора Сазонова
Немає коментарів:
Дописати коментар