четвер, 19 січня 2017 р.

Юлія Сівєц: Про свічку в чужій божниці

Уявімо ситуацію. Ви приїжджаєте в Москву і кажете в метрополітені співробітникам: "Ми тут вашу російську не розуміємо, розмовляйте з нами бєларуською". Та ще й пишете скаргу на співробітника метро за те, що той говорив російською. Мовляв, це нав'язування. Це ситуація зі сфери фантастики? Справді. Коли ми приїжджаємо в іншу країну, ми намагаємося шанобливо ставитися до мови тієї країни.
У разі незнання просимо вибачення і намагаємося пояснити знаками. Однак чомусь в Бєларусі, коли співробітниця метрополітену розмовляла бєларуською, то на неї відвідувач метро написав скаргу. Ну все, чекаємо тепер, що російські ресурси будуть всюди писати: "Каравул, в Бєларусі росіян ображають!".
Для ілюстрації: якось я познайомилася  під час відпочинку в Одеській області з жителями Молдови. І їх першим запитанням було: "Ну, у вас там російську мову не утискають? Ось у нас в Молдові, гноблять". Питаю: "А в чому гноблення? У вас син в який садочок ходить?". "У російськомовний", - чую відповідь. "Хм, - пояснюю, - а у мене син не може в Бєларусі піти в бєларуськомовний садочок, тому що група набиратися на півмільйонне місто тільки один раз в чотири роки. Тому у нас бєларуська мова утискується, а не російська". "Але у нас університети переводять з російської на молдавську", - заперечила мені бабуся з Кишинева. "У Бєларусі жодного університету немає бєларуськамовнага. І чи багато в Росії університетів з навчанням молдовською», - задала я риторичне питання у відповідь. 
А взагалі, як то кажуть, в чужій синагозі свічок не поправляють. На жаль, хтось вважає чужу божницю своєю.





1 коментар:

  1. Можливо варто було перекласти як устав у чужому монастирі, але залишив

    ВідповістиВидалити