На сході України знову вбивають людей. Гармати, гради, техніка і жива сила, все приведено в дію. Постріли, вибухи, атаки, захист і, зрозуміло, жертви. І серед безпосередньо тих, хто воює з обох сторін, і не тільки серед них ... Хтось просто жив в тому місці, куди полетіли снаряди. І хотів жити далі. Не вдалося навіть просто жити. Хоч як, хоч де, але щоб жити ... Втім, убитим солдатам теж хотілося жити. Дуже хотілося ...
Це вже там не вперше. Так уже було. Було зовсім недавно. А потім з'явилися надії. Надії, що весь цивілізований світ не потерпить в центрі Європи такого жаху. Надії не виправдалися. Вислів "заграніца нам поможет", як і раніше належить літературному герою і в реальному житті має приблизно такий же саркастичний сенс як і в безсмертному художньому творі. Але потопаючий хапається за соломину. Людина завжди вірить в те, у що хочеться вірити. Особливо якщо нема іншого виходу. І люди, які жили в небезпечній зоні, знову повірили. В іншому випадку втекли б звідти. Але їм цинічно підкинули нові надії. Вони були прописані в так званих Мінських угодах. Там задекларовано і припинення вогню, і переговори, і делегації, і відведення важких озброєнь з обох сторін, і політичні дивіденди ... Ну а чому б не записати це все на папері?! Заради якихось своїх цілей, або навіть заради розваги чи різноманітності. Як казав класик - папір все стерпить.
Такого сценарію, як на цьому папері, який заморожував ситуацію, хотіла б напевно європейська політична еліта. Адже якщо вона не може нічого істотного зробити в цьому регіоні і нездатна ніяким чином вплинути на процес загалом, і в принципі не може прийняти жодної радикальної політичної і практичної дії, то нехай все хоча б тривало б на їхню думку так, як тривало. У замороженому і уповільненому стані, де хоч трохи і пострілюють, але дають можливість заявити, що частково Мінські угоди дають плоди і відкривають нові перспективи для діалогу Європи з Кремлем.
Не вдалося. І на цей раз не вдалося. І не могло вдатися. Бо в те, що це може вдатися, не вірив ніхто з самого початку. Навіть ті, хто підписував документи в бєларуській столиці.
І ось тепер знову терміново на екстрені засідання збираються дипломатичні структури, назви яких вже і не хочеться згадувати. Для них чергове загострення в Україні стало "несподіванкою"! Ой, які наївні люди !!! А може не наївні? Може треба пошукати інше слово для їх визначення?! Хочеться у них запитати словами одного з героїв фільму "Той самий Мюнхгаузен", який запитав свого головнокомандувача, коли після оголошеного перемир'я почув стрілянину: "Вони що у вас, газет не читають»?
Але, здається, що сьогоднішні великі люди, від яких залежать доленосні рішення, справді не читають газет . І нічого не читають. Адже всі серйозні аналітики передбачали саме такий розвиток подій на сході України і в цілому в регіоні, що й сталося. І не приховували свої передбачення, а розміщували їх в пресі з аналізом і доказами.
Чому їх ніхто не брав до уваги? Як то кажуть - не маєте свого розуму, то живіть розумом інших. Але як не маєш свого розуму, то з цієї ж банальної причини і не знаєш про це. І тому ж не можеш оцінити і здатності інших.
Ось і з'явилася нова європейська політика, яка передбачає потепління відносин з Кремлем. Ще до останнього збройного конфлікту в Україні з'явилася. І вже ніякі події не можуть на це вплинути. А європейські політики цинічно закликають обидві сторони однаково зупинитися .
І ось вже і європейська преса з обережністю повідомляє, що важко розібратися, хто перший почав стрілянину. І пишуть вже не про Україну, а навколо України. А більшість ЗМІ, здається, взагалі перестала цікавити ця тема.
Я вже не кажу про пресу в країнах СНД. Навіть про ту, яка називає себе незалежною. А щоб розібратися, що й до чого, висвітлити потрібно всього одне лише питання. І це питання - на території чиєї країни ведуться бойові дії.
Переклади українською творів Віктора Сазонова
Немає коментарів:
Дописати коментар